Правова оцінка ситуації, про яку йтиметься нижче і яка вже : розглядалася на сторінках нашої газети, продовжує хвилювати юристів-практиків. Як відомо, в суперечці народжується Істина.

У №11 «ЗіБ» від 17— 23.03.2001 опубліковано статтю адвоката Валерія Березинця «Чи є кавказька вівчарка джерелом підвищеної небезпеки». У ній стверджується, що собаки агресивних порід, які спеціально виводяться заради цих якостей, зокрема кавказька вівчарка, буль-тер'єр, ротвейлер тощо, є джерелом підвищеної небезпеки. На підтвердження своїх доводів автор наводить приклади, коли собака не піддається дресируванню або виходить з-під контролю через хворобу (наприклад, сказ), голод чи появу іншого собаки. Як результат, собака сам біжить, сам хапає здобич, сам розриває жертву, і зупинити агресивну тварину іноді можна лише зброєю. Проте варто зазначити, що наведені автором статті приклади ще не свідчать про те, що будь-якого собаку, зокрема кавказьку вівчарку, можна визнати джерелом підвищеної небезпеки. На мій погляд, таке твердження автора може розглядатись виключно як особиста думка.

У ст. 450 ЦК України визначено, що організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Як видно з наведеної статті, законодавець відмовляється дати вичерпний перелік джерел підвищеної небезпеки. Така позиція законодавця зрозуміла, адже важко конкретизувати всі джерела підвищеної небезпеки в одній статті. Сюди, передусім, слід віднести діяльність з використання, транспортування, зберігання предметів, речовин і об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які створюють підвищену ймовірність заподіяння шкоди через неможливість повного контролю людини за діяльністю, пов'язаною з цими об'єктами. Незважаючи на те, що законодавець не дає вичерпного переліку джерел підвищеної небезпеки, все ж таки, проаналізувавши зміст ст.450 ЦК та п.4 постанови пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.92 №6 (з відповідними змінами), можна дійти висновку, що всі ці джерела підвищеної небезпеки об'єднує одне — це об'єкти матеріального світу, неживої природи, створені людиною задля задоволення своїх найрізноманітніших потребу процесі життєдіяльності. Крім того, слід зазначити, що джерелом небезпеки є не стільки об'єкт, скільки діяльність людини, пов'язана з використанням цього об'єкта.

Що ж стосується собак (від найбезпечніших до найагресивніших), то ми не можемо визнати їх джерелом підвищеної небезпеки, тому що, по-перше, вони не є об'єктами неживої природи, створеними людиною, і, по-друге, сам собака, як і майже будь-яка інша тварина, є потенційною небезпекою для людини, а не діяльність власника, пов'язана з використанням цієї тварини.

Якщо поглянути на це питання з іншого боку і уважно проаналізувати підстави віднесення В.Березинцем собаки до джерел підвищеної небезпеки, зокрема агресивність, некерованість, можливість виходу останнього з-під контролю в силу різних причин, у результаті чого собака «сам біжить, хапає здобич, сам розриває жертву» і т.ін., то мимоволі виникає запитання: а чи не віднести людину до джерел підвищеної небезпеки? Маємо чимало прикладів, коли людина, без жодних на те підстав, убиває, ріже, шматує, спотворює до не-впізнання іншу, не кажучи вже про низькі мотиви вчинення злочинів проти життя та здоров'я іншої людини. Але, незважаючи на сотні таких прикладів нелюдського поводження людей із собі подібними, що трапляються кожного дня, людину джерелом підвищеної небезпеки ми не визнаємо, хоча, очевидно, треба було б.

Враховуючи вищевикла-дене, вважаю наведені в статті В.Березинця висновки про віднесення собаки до джерел підвищеної небезпеки такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, а оспорювання рішення колегії з цивільних справ Київського обласного суду — недоречним.

Що ж стосується відповідальності власника такої собаки, то мною вона не заперечується, але не на підставі ст. 450 ЦК, а на загальних підставах — за ст. 440 ЦК, відповідальність за якою настає лише за наявності вини, як обов'язкової умови цивільної відповідальності.

Дмитро ШАДУРА, юрисконсульт приватної фірми, студент Національної юридичної академії їм. Я. Мудрого (Харків)

По материалам газеты "ЗАКОН & БІЗНЕС"