Відповідно до ст. 374 Цивільного кодексу за договором позики одна сторона
(позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в
оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками,
а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей
або рівну кількість речей того ж роду й якості.
Згідно зі ст. 191 Цивільного кодексу за договором поруки поручитель
зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання
нею свого зобов’язання в повному обсязі або частково. Порука може забезпечувати
лише дійсну вимогу. Договір поруки повинен бути укладений у письмовій
формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність договору поруки.
Статтею 386 Цивільного кодексу зазначено, що за договором доручення
одна сторона (повірений) зобов’язується виконати від імені й за рахунок
другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Порядок оподаткування податком на прибуток доходів, одержаних поручителем
у межах договорів поруки та повіреним у межах договорів доручення, встановлено
Законом № 334/94-ВР. До валового доходу поручителя (гаранта) або повіреного
включається дохід, одержаний від дебітора або довірителя у вигляді винагороди
за видачу поручительств, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб
як дохід, одержаний від операцій з надання фінансових послуг відповідно
до пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР.
Стосовно надання заявником позики іншим підприємствам чи фізичним особам,
то згідно з пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР податкові зобов’язання
особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при
її видачі, так i при її зворотному отриманні.
Що стосується укладення вищевказаних договорів в контексті Закону № 2664-III, то ст. 1 цього Закону визначено, що фінансова послуга — це
операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх
осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених
законодавством, — i за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів
з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових
активів.
Згідно зі ст. 4 Закону № 2664-III до переліку фінансових послуг включено
операції з надання коштів у позику, надання гарантій та поручительств
й інші операції, що відповідають критеріям, визначеним у п. 5 частини
першої ст. 1 Закону № 2664-III. Таким критеріям, зокрема, відповідає
договір доручення по операціях з фінансовими активами.
Статтею 5 Закону № 2664-III встановлено, що фінансові послуги надаються
фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено цим Законом,
фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності.
Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами,
які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються
законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють
регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг,
виданими в межах їх компетенції.
Таким державним органом, зокрема, на сьогодні є Державна комісія з регулювання
ринків фінансових послуг України, створена відповідно до Указу № 1153/2002,
що є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання
ринків фінансових послуг, якій доручено забезпечити прийняття актів,
необхідних для реалізації Закону № 2664-III.
Водночас зазначимо, що спільною постановою Кабінету Міністрів України
та Нацбанку України від 28.08.2001 р. № 1124 «Про Сорок рекомендацій
Групи з розробки фінансових заходів з відмивання грошей» позики, фінансові
гарантії та зобов’язання віднесено до переліку видів фінансової діяльності,
яка ведеться організаціями, що не є фінансовими установами.
З урахуванням викладеного, надання підприємствами, що не мають статусу
фінансової установи, іншим суб’єктам підприємницької діяльності позик
(тимчасової безпроцентної фінансової допомоги), гарантій та поручительств
можливо.