Виконання грошового зобов'язання в умовах
               прострочення боржника або кредитора


     На відміну  від інших зобов'язань,  прострочення кредитора за
грошовим зобов'язанням (так само,  як і за зобов'язанням  передати
цінні  папери) є лише відносною перешкодою для виконання боржником
покладеного на  нього  обов'язку.  Згідно  зі  ст.177  ЦК  України
( 1540-06 ) у разі відсутності кредитора,  а також у разі ухилення
його від прийняття виконання або іншого прострочення з його  боку,
а  так  само при відсутності представника недієздатного кредитора,
боржник за таким зобов'язанням має право внести  належні  з  нього
гроші  в  депозит  державної  нотаріальної  контори або приватного
нотаріуса, які повідомляють про це кредитора.

     Слід звернути увагу на те, що боржник має право (для того щоб
звільнити   себе   від  тягаря  збереження  суми  боргу),  але  не
зобов'язаний у разі прострочення кредитора вносити гроші в депозит
нотаріальної контори.  За відсутності такого внесення за боржником
залишається обов'язок щодо сплати боргу кредитору, однак згідно зі
ст. 215  ЦК  України  (  1540-06  ) він звільняється від обов'язку
платити проценти за час прострочення кредитора.

     Статтею 215 ЦК України (  1540-06  )  встановлено,  що  після
закінчення  прострочення кредитора боржник відповідає на загальних
підставах.  Проте неврегульованим залишилося питання: як визначити
момент  такого  закінчення?  Тут  необхідно  виходити  з того,  що
кредитор  має  нести  весь  тягар  несприятливих  наслідків  свого
прострочення, адже вжиття заходів щодо з'ясування факту закінчення
його прострочення неминуче потребуватиме додаткових витрат з  боку
боржника.   Тому  момент  закінчення  прострочення  кредитора  має
визначатися моментом пред'явлення кредитором  вимоги  до  боржника
про  платіж  або  вчинення  кредитором інших дій,  які безсумнівно
свідчать для боржника про усунення обставин прострочення кредитора
(наприклад, кредитор повинен повідомити про місцезнаходження свого
повноважного представника,  коли відсутність таких даних  не  дала
змогу боржнику здійснити платіж).

      Виконання зобов'язання в умовах прострочення боржника

     За загальним   правилом   у   разі   прострочення   виконання
зобов'язання  боржником  кредитор  має   право   відмовитися   від
прийняття виконання і  вимагати відшкодування збитків (ст.  213 ЦК
України ( 1540-06 ).

     Водночас для кредитора є безглуздою вимога про  відшкодування
збитків   замість   прийняття   грошей   як   виконання  грошового
зобов'язання через те,  що компенсація збитків має ту саму грошову
природу,  що  і  борг за грошовим зобов'язанням.  Борг за грошовим
зобов'язанням за змістом ст.  203 ЦК України ( 1540-06 ) (витрати,
понесені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не
одержані кредитором доходи,  які він одержав би, якби зобов'язання
було  виконано  боржником)  так  чи  інакше  завжди включається до
складу збитків.

     Правило ст.  213  ЦК  України  (  1540-06  )  про  можливість
кредитора  відмовитися  від прийняття простроченого виконання може
бути застосовано до грошових  зобов'язань  у  тому  розумінні,  що
кредитор  має  право  вимагати  від  боржника повернення переданої
раніше продукції (товарів)  або    відмовитися  від  подальшої  її
передачі. Про це,  зокрема,  говорить правило ст.  232 ЦК України:
"Якщо покупець на порушення договору відмовиться прийняти  куплену
річ  або  заплатити  за  неї  встановлену  ціну,  продавець вправі
вимагати  прийняття  речі  покупцем  і  оплати   ціни,   а   також
відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, зі своєї
сторони,  відмовитися  від  договору  і   вимагати   відшкодування
збитків".  Фраза  "відмовитися  від договору" якраз і свідчить про
право продавця  вимагати  повернення  переданої  раніше  продукції
(товарів) або її подальшої передачі.

     Щодо грошових   зобов'язань   не   може  настати  передбачена
частиною першою  ст.  213  ЦК  України  (  1540-06  )  умова   про
відповідальність   несправного   боржника   перед   кредитором  за
неможливість виконання,  що випадково настала після  прострочення,
оскільки   немає   об'єктивної  неможливості  виконання  грошового
зобов'язання (ст.212 ЦК України).

     Труднощі можуть виникнути під час  визначення  того,  що  має
сплатити боржник,  крім суми боргу,  у разі прострочення виконання
грошового  зобов'язання:  законні проценти,  договірну  неустойку,
збитки чи їх комбінацію (залік).

     Проблема полягає   в   законодавчому  встановленні  обов'язку
боржника  платити  "проценти"  у   разі   прострочення   виконання
грошового зобов'язання:  згідно зі ст.  214 ЦК України ( 1540-06 )
боржник,  який прострочив  виконання  грошового  зобов'язання,  на
вимогу  кредитора  зобов'язаний сплатити суму боргу з  урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,  а  також
три   проценти  річних  з  простроченої  суми,  якщо  законом  або
договором не встановлений інший розмір процентів.

     Серед правознавців існує давня суперечка про правову  природу
цих   "процентів".  Від  того,  якому  підходу  віддати  перевагу,
залежить вирішення питання про склад платежів у разі  прострочення
грошового зобов'язання.

     Найбільш зручною    в    застосуванні    є   позиція   Вищого
господарського суду України,  який відносить зазначені проценти до
неустойки (п.10   Інформаційного  листа  ВГСУ  від  29.08.2001  р.
N 01-8/935  (  v_935600-01  ).  Зручність  пов'язана  з  простотою
обчислення   складу   боргових   платежів.  По-перше,  при  такому
обчисленні не виникає проблеми підсумовування "законних процентів"
і   "договірної  неустойки":  за  наявності  договірної  неустойки
законні проценти ігноруються. По-друге, якщо у кредитора є збитки,
не  покриті неустойкою (зокрема,  коли затримка оплати призвела до
відповідальності  постачальника  перед  банками  щодо   повернення
кредитів, коли сталося знецінення суми боргу внаслідок девальвації
грошової  одиниці),   під   час   обчислення   боргових   платежів
ігнорується   неустойка,   оскільки   за  загальним  правилом  дії
залікової неустойки (частина перша ст.204 ЦК України (  1540-06  )
до сплати належить сума збитків.

     Водночас, незважаючи    на    свою   простоту,   ця   позиція
неправомірно асимілює категорії "проценти" і  "неустойка",  що  не
витримує  критики  як  із  загально-правових  позицій (див.  праці
Л.Лунца, Ф.Лібермана,  В.Вітрянського,  Д.Миргородського та  ін.),
так  і  суперечить  практиці  загальних  судів  в Україні,  які не
застосовують  скорочені  строки  позовної  давності  до  стягнення
процентів за ст.214 ЦК ( 1540-06 ).

     Якщо під "законними процентами" розуміти особливі збитки,  як
це зроблено в працях О.Садікова,  Д.Лаврова та інших,  то  у  разі
прострочення платежу може бути стягнуто лише законні проценти, але
за умови, що договірна неустойка не перевищує їхній розмір.

     Найбільш обгрунтованим видається погляд,  що визнає  "законні
проценти"  як  плату за неправомірне користування чужим капіталом,
природа яких відрізняється від неустойки  і  становить  самостійну
міру  відповідальності.  У  цьому  ракурсі  на законні проценти не
поширюються такі  приписи  ЦК  (  1540-06  )  про  неустойку,   як
скорочені   строки  позовної  давності,  можливість  зменшення  за
рішенням суду тощо.

     Незважаючи на   свою  теоретичну  обгрунтованість,  зазначена
позиція стикається з проблемою одночасного  застосування  законних
процентів,   збитків   і   договірної   неустойки   в  конкретному
договірному  зобов'язанні.  Не  складно  розмежувати  неустойку  і
збитки.   Тут   діє  загальне  правило:  неустойка  сплачується  в
зарахування збитків,  замість збитків або на  додаток  до  збитків
залежно  від виду неустойки (залікова,  виняткова,  альтернативна,
штрафна), встановленого в законі або договорі. Більш проблематично
розмежувати   законні  проценти  і  договірну  неустойку,  законні
проценти і збитки.

     Деякі автори  (наприклад,  В.Вітрянський),  а  також   судові
органи  Російської  Федерації  (п.6  спільної  постанови  пленумів
Верховного Суду  РФ  і Вищого арбітражного суду РФ від 08.10.98 р.
N 13/14) сформулювали позицію,  згідно з якою кредитор має вибрати
між  правом  вимоги  неустойки і правом вимоги законних процентів,
якщо інше не передбачене законом  або  договором.  Такий  висновок
зроблено   виходячи  із  "змісту"  цивільного  законодавства:  дві
самостійні міри відповідальності  за  одне  і  те  саме  порушення
зобов'язання застосовуватися не можуть.

     Вважаємо, що такий "альтернативний" підхід  веде  до  повного
ототожнення неустойки і законних процентів,  проти чого виступають
самі його  прихильники.  Разом з тим у разі прострочення виконання
грошового  зобов'язання  законні  проценти мають лише компенсувати
кредитору "мінімальні" втрати, викликані неможливістю використання
капіталу.  Ця  плата  за природою (а втім,  і за розміром ставки -
індекс  інфляції  плюс  3%)  не   може   стимулювати   невідкладне
повернення  коштів.  Таку  стимулюючу функцію може виконати тільки
неустойка, штрафний характер якої повинен доповнювати (додаванням)
компенсаційну  функцію  законних  процентів.  Інакше  неправомірне
використання чужих коштів  буде  більш  вигідним,  аніж  своєчасне
виконання грошового зобов'язання.

     На відміну від статті  395  ЦК  РФ,  стаття  214  ЦК  України
( 1540-06  )  не  містить вказівки на заліковий характер збитків і
законних  процентів.  Водночасчас   їх   співвідношення   потрібно
розглядати  як  залікове  у  тому смислі,  що компенсація законних
процентів (так само,  як  і  сплата  неустойки)  де-факто  зменшує
збитки  кредитора,  а  тому за відсутності іншої вказівки в законі
або договорі у разі прострочення виконання грошового  зобов'язання
збитки   має  бути  стягнуто  в  частині,  не  покритій  законними
процентами і договірною неустойкою.

     У законодавстві  різних  країн по-різному вирішується питання
про співвідношення збитків і  законних  процентів,  зокрема,  коли
збитки спричинені знеціненням національної грошової одиниці.

     Як зазначається   в   працях   проф.  Л.Лунца,  за  Німецьким
цивільним уложенням    (пар.    228)   і   Швейцарським   кодексом
зобов'язального права (ст.106),  а  також  згідно  з  австрійською
практикою  у  торговельних справах кредитор у разі прострочення за
грошовим боргом може вимагати сплати законних процентів,  а збитки
можуть  бути стягнуті тільки в тому випадку,  якщо вони не покриті
сумою таких процентів.

     Французьке і    англо-американське    право    виходить    із
протилежного: законні проценти йдуть замість відшкодування збитку,
а  не  в  рахунок  відшкодування збитків.  Так,  згідно зі ст.1153
Французького  цивільного  кодексу  збитки,  що  випливають   з   і
прострочення  з  виконання грошового зобов'язання,  повинні завжди
лише виражатися в  присудженні  до  сплати  процентів,  визначених
законом.  Причому  для  торговельних відносин передбачено особливу
можливість    встановлення    процентів    на    розсуд    сторін.
Англо-американська  судова практика  дійшла аналогічних висновків.
Зокрема, в рішенні британського суду у справі Di Fernando v. Simon
Smits and Companj,  1920 р.,  зазначено,  що збитки дуже віддалені
(those damages are too remote).  "Зміни курсу не достатньою  мірою
пов'язані  з  порушенням  договору  так,  щоб  вони  були  в межах
передбачення сторін".

     Інакше вирішується питання у всіх правових  системах  у  разі
прострочення  виконання  валютних угод (де іноземна валюта фігурує
не  як  засіб  платежу,   а   як   предмет   купівлі-продажу).   У
справі Richard v. American Union bank Верховний суд штату Нью-Йорк
зазначив, що коли йдеться про продаж  іноземної валюти, то позивач
має право не на проценти (як за грошовим боргом),  а на різницю  в
курсі у порядку відшкодування збитків від несвоєчасного виконання.

 Олег Подцерковний, кандидат юридичних наук

 "Бухгалтерія",
 N 26 (545), 30.06.2003