Комісійна винагорода у валюті: можна чи ні


     Уявімо собі   ситуацію:   підприємство-комісіонер   згідно  з
умовами договору комісії зобов'язане продати від свого імені і  за
рахунок  комітента  товар  нерезиденту.  Умовами  договору комісії
також  передбачено,  що  комісіонер  зобов'язаний   прийняти   від
нерезидента  валютну  виручку  за товар,  утримати з неї комісійну
винагороду, а решту суми перерахувати на рахунок комітента.

     З погляду суб'єкта господарювання, начебто все нормально, але
сумніви закрадаються в душу. Валюта як-не-як. І правильно, тому що
ДПАУ вбачає проблему у такому "вільному" застосуванні норм чинного
законодавства.

     Стосовно перерахування    інвалютної   виручки   комісіонером
комітенту  питання   ніби   не   виникають.   Державна   податкова
адміністрація України у своєму  листі  від  15  грудня  2000  року
N 16711/7/22-2317 ( v6711225-00 ) "Щодо положень чинного валютного
законодавства  при  вирішенні  питань  застосування  до  суб'єктів
підприємництва   відповідальності  при  виконанні  ними  договорів
комісії" зазначає,  що відповідно до  пп. "г",  п.4  ст.5  Декрету
Кабінету  Міністрів  України  "Про систему валютного регулювання і
валютного контролю" від 19 лютого 1993 року  N  15-93  (  15-93  )
ліцензії  потребує  операція  з  використання  іноземної валюти на
території України як засобу платежу.  Пунктом  1.3  Положення  про
валютний  контроль,  затвердженого  постановою Правління НБУ від 8
лютого 2000 року N 49 (  z0209-00  ),  зареєстрованою  в  Мін'юсті
України 4 квітня 2000 року N 209/4430,  визначено, що використання
іноземної валюти як засобу платежу - це розрахунок  за  продукцію,
роботи,  послуги,  об'єкти права інтелектуальної власності та інші
майнові права.

     Відповідно до   Інструкції   про   порядок    відкриття    та
використання   рахунків   у   національній  та  іноземній  валюті,
затвердженої постановою Правління Національного банку України  від
18 грудня  1998  року  N  527  (  z0819-98  ),  поточний рахунок в
іноземній  валюті  відкривається   підприємству   для   проведення
розрахунків  у межах чинного законодавства України в безготівковій
та готівковій іноземній валюті при здійсненні  поточних  операцій,
визначених  чинним  законодавством України.  А згідно з пп.  6.6.1
п.6.1 цієї  Інструкції  на  поточні  рахунки  в  іноземній  валюті
юридичних  осіб  -  резидентів зараховуються кошти,  зокрема через
розподільчі рахунки,  перераховані з-за  кордону  нерезидентом  на
рахунок  резидента,  який  виступає  посередником,  для подальшого
перерахування   іншим   резидентам   -   суб'єктам   господарської
діяльності, за дорученням яких на підставі договорів, у тому числі
комісії, здійснено продаж товарів (робіт, послуг).

     Таким чином,  ДПАУ робить  правильний  висновок:  виходячи  з
режиму   використання   поточних   рахунків  в  іноземній  валюті,
розрахунки   (в   тому   числі   і   в   іноземній   валюті)   між
резидентами-комітентами         з        резидентами-посередниками
(комісіонерами),  якими здійснено продаж товарів  (робіт,  послуг)
нерезидентам,  не є поточними торговельними операціями в іноземній
валюті. Це обгрунтовано тим, що в цьому випадку іноземна валюта не
використовується  як  засіб платежу,  оскільки виручка в іноземній
валюті  і  товари  (роботи,   послуги)   відповідно   до   чинного
законодавства   не  є  власністю  резидентів-комісіонерів  і  вони
здійснюють лише перерахування за призначенням іноземної валюти, що
надійшла   на   їхні   рахунки   від  нерезидентів  як  оплата  за
експортовані товари.  Значить,  здійснення операції  перерахування
комісіонером іноземної валюти резидентам-комітентам, за дорученням
яких він продав товари (роботи,  послуги) нерезиденту, не потребує
ліцензії відповідно  до пп.  "г" п.4 ст.5 Декрету КМУ "Про систему
валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ).

     Аналогічну позицію викладено і Національним банком України  у
листі від  2  червня  2000 року N 28-110/1941-3601 ( v3601500-00 )
"Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ
"Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

     Якщо стосовно  перерахування  валютної  виручки  комісіонером
комітенту питання, як кажуть "владні мужі" і "ділові люди", знято,
то  з  комісійною  винагородою не все так просто.  У тому ж самому
листі ДПАУ    (    v6711225-00    )     пише,     що     утримання
комісіонером-резидентом комісійної винагороди в іноземній валюті з
виручки в іноземній валюті,  що надійшла на його  поточні  валютні
рахунки  від  нерезидента  як  оплата  за  експортовані  товари  і
підлягає перерахуванню комітенту-резиденту,  за  дорученням  якого
було  здійснено  продаж  зазначених  товарів  (робіт,  послуг),  є
розрахунком  комітента  з  комісіонером  за  надані  ним  послуги,
виконані роботи з реалізації товарів. І тому ДПАУ вважає: операція
з утримання комісіонером винагороди в іноземній валюті є  поточною
торговельною  операцією,  яка містить ознаки валютної;  комісіонер
набуває право власності на іноземну валюту,  що він отримав її  як
комісійну  винагороду  за  надані послуги,  яка використовується в
цьому випадку як засіб платежу:  здійснення цієї операції потребує
ліцензії відповідно  до пп.  "г" п.4 ст.5 Декрету КМУ "Про систему
валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ).

     Тим, хто  не  хоче  сваритися  з  представниками  фіскального
відомства  з  приводу  утримання комісійної винагороди з виручки у
ВКВ,  рекомендуємо цього не робити.  А тим, хто бажає "полоскотати
нерви"  з  власної  ініціативи або тому,  що вони потрапили в таку
ситуацію через незнання (а може,  і  через  бажання,  пов'язане  з
відповідною  необхідністю),  можемо  запропонувати  такий правовий
алгоритм заперечень.

     Відповідно до статті 395 ЦК України ( 1540-06 ) за  договором
комісії  одна  сторона  (комісіонер)  зобов'язується за дорученням
іншої сторони (комітента) за винагороду вчинити  одну  або  кілька
угод від свого імені за рахунок комітента.

     Згідно зі  статтею  398  ЦК  України  (  1540-06 ) майно,  що
надійшло до комісіонера від комітента або набуте  комісіонером  за
рахунок комітента,  є власністю останнього. Статтею 408 ЦК України
визначено,  що комісіонер  має  право  утримати  належні  йому  за
договором  комісії  суми  з усіх сум,  що надійшли йому за рахунок
комітента.

     З викладеного випливає висновок про те,  що сторони  договору
комісії  мають  право передбачити у договорі обов'язок комісіонера
утримати відповідну комісійну винагороду  з  виручки  в  іноземній
валюті.

     Залишається лише   довести,   що   реалізація   цього   права
комісіонера не потребує отримання індивідуальної ліцензії  НБУ  на
здійснення операції в іноземній валюті.

     У підпункті  "г"  п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України
"Про  систему  валютного   регулювання   і   валютного   контролю"
( 15-93   )  встановлено,  що  використання  іноземної  валюти  на
території   України   як   засобу   платежу   потребує   отримання
індивідуальної ліцензії Національного банку України.

     Пунктом 1.3  Положення  про  валютний  контроль  ( z0209-00 )
використання іноземної  валюти  як  засобу  платежу  визначено  як
розрахунок   за   продукцію,   роботи,   послуги,   об'єкти  права
інтелектуальної власності та інші майнові права.

     Відповідно до п.4 Інструкції про  безготівкові  розрахунки  в
Україні  в національній валюті,  затвердженої постановою Правління
Національного банку  України  від  29  березня  2001  року  N  135
( z0368-01  ),  зареєстрованою  в  Мін'юсті України 25 квітня 2001
року N 368/5559, безготівкові розрахунки - це перерахування певної
суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів,  а
також перерахування банками за дорученням підприємств  і  фізичних
осіб  коштів,  внесених  ними  готівкою  в касу банку,  на рахунки
одержувачів коштів.  Ці розрахунки проводяться банком на  підставі
розрахункових  документів  на  паперових носіях або в електронному
вигляді.  Таким чином, відсутність факту перерахування певної суми
коштів   (наприклад,  у  розмірі  комісійної  винагороди)  означає
відсутність факту здійснення розрахунку.

     ДПАУ може заперечити:  "Це ж безготівкові розрахунки". Добре.
Згідно  з  п.1.6  Інструкції  про організацію роботи з готівкового
обігу установами банків України, затвердженої постановою Правління
Національного банку   України   від  19  лютого  2001  року  N  69
( z0216-01 ),  зареєстрованою в Мін'юсті України 12  березня  2001
року  N  216/5407,  готівкові  розрахунки  -  це  платежі готівкою
підприємств,  підприємців і фізичних осіб між собою за реалізовану
продукцію (товари,   виконані   роботи,   надані   послуги)  і  за
операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції
(товарів,  робіт,  послуг)  та  іншого  майна.  Так  що  утримання
комісійної винагороди не підпадає  ні  під  поняття  "безготівкові
розрахунки", ні під поняття "готівкові розрахунки".

     Крім того,  відповідно до п.1.3 Правил бухгалтерського обліку
уповноваженими  банками  України  обмінних  операцій  в  іноземній
валюті  та банківських металах,  затверджених постановою Правління
Національного банку  України  від  16  грудня  1998  року  N   520
( v0604500-99  )  (в  редакції  постанови  Правління Національного
банку України  від  7  грудня  2000  року  N  471  (  z0950-00  ),
зареєстрованою  в Мін'юсті України 26 грудня 2000 року N 950/5171,
датою  здійснення  розрахунку   є   дата   фактичного   проведення
розрахунку,  у  результаті  якого  банк одержує або сплачує кошти.
Таким  чином, відсутність факту отримання або сплати банком коштів
свідчить  про  відсутність  не  лише  дати  розрахунку, а й самого
розрахунку.

     Тому на  аргумент податкового органу про те,  що комісіонер і
комітент здійснили розрахунок в  іноземній  валюті  при  утриманні
комісійної  винагороди  комісіонером з виручки,  резонним і навіть
риторичним буде запитання:  "Коли?".  Але риторичним він  буде  не
тому, що це питання не потребує відповіді, а тому, що відповіді на
нього просто немає.  Адже ніхто не може відповісти  на  запитання,
коли сталося те, що зовсім і не відбувалося.

     Таким чином,  утримання  комісійної  винагороди  із  сум,  що
надійшли  комісіонеру  за  рахунок  комітента,  не  є  здійсненням
розрахунків,  незалежно від того, у якій валюті такі суми надійшли
комісіонеру (національній чи іноземній).

     Оскільки утримання комісійної винагороди із сум,  що надійшли
комісіонеру   в  іноземній  валюті  за  рахунок  комітента,  не  є
здійсненням розрахунків у іноземній  валюті,  то  ця  операція  не
потребує  отримання  індивідуальної  ліцензії  НБУ і не суперечить
чинному законодавству України.

     І насамкінець кілька рядків для юристів,  які  мають  бажання
покопатися  в  нетрях  правової  теорії.  Висловлю  деякі  думки з
приводу того,  що собою являє утримання  комісійної  винагороди  з
виручки.

     Утримання комісійної   винагороди   із   сум,   що   надійшли
комісіонеру за рахунок комітента,  по  своїй  правовій  суті  має,
скоріше  за  все,  природу  припинення  зобов'язання  зарахуванням
зустрічної однорідної вимоги,  передбаченої статтею 217 ЦК України
( 1540-06 ),  і зовсім не є  виконанням  зобов'язання  здійсненням
розрахунків.  На відміну від статті 216 ЦК України, в якій йдеться
про  припинення  зобов'язання  належним  виконанням,  тобто   щодо
договору  комісії  про здійснення розрахунків шляхом перерахування
комісійної винагороди, стаття 217 ЦК України передбачає припинення
зобов'язання  без перерахування комісійної винагороди,  а отже,  і
без здійснення розрахунків.

 Олександр Єфімов

 "Бухгалтерія",
 N 26 (545), 30.06.2003