ЗАРАХУВАННЯ ЗУСТРІЧНИХ ВИМОГ

Підстав припинення зобов'язань

Зобов'язання є найбільш поширеним видом цивільних правовідносин і діє протягом визначеного строку, піц час якого можуть відбуватися зміни в суб'єктному складі зобов'язання, його об'єкті та змісті. Зрештою, у певний момент зобов'язання припиняється. Значення припинення зобов'язання полягає у тому, що воно завершує існування певного суб'єктивного права та обов'язку, який йому відповідає, тобто кредитор більше не має права ставити боржнику будь-які вимоги, виходячи з даного зобов'язання і сторони не можуть пе-реуступити свої права та обов'язки у встановленому порядку третім особам.

Припинення зобов'язання відбувається за наявності певних юридичних фактів, передбачених законом або договором, які називаються підставами, або способами, припинення зобов'язань. Одні з них не залежать від волі учасників зобов'язального правовіднршення, інші ж, навпаки, є наслідком дій самих учасників зобов'язання. Також підстави припинення зобов'язань мають неоднакову сферу дії — деякі діють лише щодо одного виду зобов'язань і передбачені в нормах, які регулюють саме даний вид зобов'язань, а інші стосуються припинення всіх або більшості зобов'язань і у своїй сукупності утворюють загальні підстави їх припинення, що містяться у главі 19 Цивільного кодексу УРСР (далі — ЦК УРСР) та у главі 50 нового Цивільного кодексу України (далі — новий ЦК).

ЗАГАЛЬНИ ПІДСТАВИНИ ПРИПИНЕННИЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Поняття і необхідні умови зарахування

Зарахування належить до загальних підстав припинення зобов'язань з волі сторін, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав або строк яких не зазначений чи визначений моментом витребування. Особливість зарахування полягає у тому, що воно може припинити одразу два зустрічних зобов'язання за умови рівності розміру вимог. Якщо ж зустрічні вимоги нерівні, то може мати місце часткове зарахування — більше за розміром зобов'язання продовжує існувати у частині, що перевищує менше, а останнє припиняється у повному обсязі.

НЕОБХІДНІ УМОВИ

За наявності всіх вищезгаданих умов будь-яка зі сторін має право провести зарахування — за своєю юридичною природою зарахування зустрічних вимог є односторонньою угодою, для його здійснення достатньо заяви однієї сторони (ч. 2 ст. 217 ЦК УРСР та п. 2 ст. 601 нового ЦК). Втім, якщо друга сторона зобов'язання оспорює наявність, строк або розмір вимог і не погоджується з проведенням зарахування, то, як зазначено у п. 4 листа Вищого арбітражного суду України (далі — ВАСУ) "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів" від 01.07.1996 р. № 01-8/241, у такому випадку спір підлягає вирішенню по суті судом з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи, у тому числі і передбачених ст. 218 ЦК, в якій ідеться про випадки недопущення зарахування. Очевидно, тут мова про вирішення спору за позовом сторони, котра не визнає правомірність зарахування.

Правові наслідки зарахування й виконання зобов'язання однакові: для обох характерне їх припинення. Процедурні правила оформлення виконання зобов'язань (видача розписки, напис на борговому документі — ч. 2 ст. 216 ЦК) поширюються і на зарахування.

Недопустимість зарахування

Не всі зустрічні однорідні зобов'язання, строк яких настав, можуть бути зараховані — відповідно до ст. 218 ЦК УРСР та ст. 602 нового ЦК, які передбачають винятки із загального правила, окремі вимоги не підлягають зарахуванню. Згадані правові норми містять вказівки на основні випадки, коли зарахування зустрічних однорідних вимог не допускається.

ВИПАДКИ, КОЛИ ЗАРАХУВАННЯ ЗУСТРІЧНИХ ОДНОРІДНИХ ВИМОГ НЕ ДОПУСКАЄТЬСЯ

На останній випадок слід звернути особливу увагу, оскільки існує відповідне спеціальне законодавство, яке робить неможливим в окремих ситуаціях проведення зарахування зустрічних однорідних вимог. Тому, щоб не втрапити у халепу, необхідно його детально проаналізувати або ж звернутися за порадою до фахівців. А загалом зарахування зустрічних вимог є зручним і внаслідок цього досить поширеним способом припинення зобов'язань.

Анжеліка ДОМБРУГОВА, юридичний оглядач

По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 20(412)17-23 травня 2003 р.