УГОДИ З ДЕФЕКТАМИ СУБ'ЄКТНОГО СКЛАДУ

Без належної дієздатності

Однією з обов'язкових умов дійсності угоди є дієздатність особи, яка її укладає, адже угода (правочин) — це вольовий акт, спрямований на досягнення певного правового результату. Виходячи з цього, зазначена особа мусить розуміти значення своїх дій та вільно керувати ними, тобто володіти певним, достатнім для укладення даної угоди, обсягом дієздатності. Зрілість психіки фізичної особи залежить від віку й психічного стану людини, тому закон встановлює кілька рівнів обсягу дієздатності — для осіб різного віку й психічного стану. За загальним правилом, повну цивільну дієздатність особа набуває з досягненням 18 років, хоч у окремих випадках це може відбуватися і раніше (наприклад, при укладенні шлюбу до досягнення повноліття особа набуває повної дієздатності з моменту одруження).

Угоди, укладені з дефектами суб'єктного складу, є недійсними (нікчемними) або такими, що можуть бути визнані недійсними за позовом заінтересованої особи (заперечними). Підставами недійсності цих угод можуть бути: недосягнення учасником правочину встановленого віку, визнання громадянина недієздатним у зв'язку зі станом його здоров'я (душевна хвороба чи недоумство), укладання угоди особою, обмеженою у дієздатності через зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами; знаходження громадянина під час укладення угоди в стані, при якому він не здатний розуміти значення своїх дій або керувати ними.

До нікчемних правочинів (таких, що недійсні безпосередньо в силу закону й яким ніщо не може надати юридичної сили) з дефектами суб'єктного складу належать угоди, укладеш неповнолітніми, котрі не досягли 15 років, за винятком тих, які дані особи вправі укладати самостійно згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу УРСР (далі — ЦК) та абсолютно всі угоди, укладеш громадянами, визнаними недієздатними. Підставою недійсності згаданих правочинів є відсутність у їх суб'єктів необхідної для укладення угоди дієздатності.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК, за неповнолітніх, що не досягай 15 років, угоди укладають від їх імені законні представники — батьки (уси-новлювачі) або опікуни. Вони ж управі самостійно укладати лише дрібні побутові право-чини, критерієм визначення законності яких є відповідність споживацького призначення угоди віку неповнолітнього, його життєвим потребам, а також незначна вартість предмета цієї угоди. Як правило, такі правочини виконуються під час їх укладення та вони є незначними за сумою. Крім цього, неповнолітні, що не досягли 15 років, мають право вносити в кредитні установи вклади на своє ім'я й вільно розпоряджатися ними без участі законних представників. Але всі інші угоди (за винятком згаданих), укладені особою до 15 років, за ч. 1 ст. 51 ЦК є недійсними з моменту їх укладення в силу самого лише факту того, що хоча б однією зі сторін була особа, яка не досягла 15 років.

За ст. 52 ЦК недійсною є угода, укладена громадянином, визнаним недієздатним через душевну хворобу або недоумство. Визнання особи недієздатною може бути здійснене лише за рішенням суду з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи. На підставі цього рішення недієздатній особі призначається опікун, що й укладає угоди від її імені. На жаль, суди іноді не враховують дану умову. Наприклад, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва' від 27.07.1999 р. було задоволене позов Ф. про визнання недійсним заповіту її покійного сина Ч., який у зв'язку з інвалідністю І групи за зором та душевною хворобою перебував під опікою матері. По-становлюючи рішення, суд виходив із того, що, згідно з висновком посмертної судово-медичної експертизи, Ч. на момент складання заповіту страждав на психічне захворювання і не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому на підставі ст. 52 ЦК визнав угоду недійсною як таку, що укладена громадянином, визнаним недієздатним через душевну хворобу або недоумство. Проте був відкритий під час перегляду цього рішення в порядку нагляду зазначений висновок. Як вбачається з матеріалів справи, Ч. у судовому порядку недієздатним не визнавався — таким чином, суд помилкою дійшов висновку про те, що заповіт було складено недієздатною особою. Тому постановою президії Київського міського суду від 10.04.2000 р. рішення районного суду було скасовано, а справу направлено на новий розгляд ("Рішення Верховного Суду України". — 2001).

У випадках самостійного укладення право-чину (у тому числі й дрібного побутового) громадянином, визнаним недієздатним, угода є недійсною з моменту укладення, незалежно від бажання сторін.

Вимоги щодо визнання вищезгаданих правочинів недійсними можуть висувати як батьки (усиновлювачі), опікуни неповнолітніх до 15 років чи недієздатних осіб, так і дієздатна сторона угоди (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" — далі постанова Пленуму).

Щодо наслідків цих угод, то основним із них є двостороння реституція (повернення сторін у первісне становище), а додатковим — обов'язок дієздатної сторони відшкодувати іншій стороні понесені нею реальні збитки (витрати, втрату чи пошкодження майна), якщо дієздатна сторона знала або ж могла знати про вік чи недієздатність другої сторони. Оскільки згідно із загальним правилом діє презумпція вини заподіювача шкоди (ч, 2 ст. 440 ЦК), то щодо вимог про відшкодування таких на дієздатну сторону покладається тягар доведення відсутності своєї вини.

Новий ЦК

Положення нового Цивільного кодексу України (далі — новий ЦК), вносять істотні зміни до порядку визнання угод (правочинів) недійсними, зокрема:

На вимогу певного копа осіб

До заперечних угод із дефектами суб'єктного складу належать правочини, укладені неповнолітніми у віці від 15 до 18 років, особами, обмеженими у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами, а також громадянами, не здатними розуміти значення своїх дій. Ці угоди створюють на момент їх укладення притаманні дійсним угодам правові наслідки, проте на вимогу виключно визначеного у. законі кола осіб такий правочин може бути визнаний судом недійсним за підставами, що встановлені законом. У таких випадках правові наслідки угоди можуть бути повністю скасовані, оскільки правочин, який визнано недійсним, вважається таким з моменту його укладення (ч. 1 ст. 59 ЦК) і рішення суду з цього приводу буде мати зворотну силу, якщо тільки із змісту угоди не випливає, що її дія може бути припинена лише на майбутнє (ч. 2 ст. 59 ЦК).

Неповнолітні віком від 15 до 18 років наділені частковою дієздатністю (за винятком тих, що набули її у повному обсязі у зв'язку з одруженням), й можуть укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновлювачів) чи піклувальників. Також, згідно з ч. 2 ст. 13 Щу, вони вправі самостійно вчиняти дрібні побутові угоди, розпоряджатися своїм заробітком чи стипендією, здійснювати авторські або винахідницькі права на власні твори, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки та відкриття, хоч за наявності достатніх підстав орган опіки й піклування може обмежити чи позбавити їх права самостійно розпоряджатися своїм заробітком або стипендією. Для укладення всіх інших угод, що не передбачені ч. 2 ст. 13 ЦК, неповнолітні у віці від 15 до 18 років мають отримати згоду (а не лише повідомити) своїх законних представників. Відсутність же такої, згоди, згідно з ч. 1 ст. 53 ЦК, є підставою для пред'явлення позову про визнання угоди недійсною, звернутися з яким до суду можуть батьки (усиновлювачі) або піклувальник неповнолітнього. У випадку, коли такий позов не пред'явлено, угода буде вважатися дійсною.

Обмежена дієздатність повнолітніх за суб'єктом та обсягом, а також порядком встановлення, відрізняється від часткової дієздатності осіб від 15 до 18 років. Остання виникає автоматично з досягненням неповнолітнім 15 років, тоді як обмеження дієздатності повнолітніх здійснюється виключно судом і застосовується до осіб, які внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами прирікають себе та свою сім'ю на тяжке матеріальне становище. На підставі рішення суду такому громадянину призначається піклувальник, без згоди якого обмежений у дієздатності не може укладати угоди щодо розпорядження майном, безпосередньо сам отримувати заробітну плату, пенсію тощо та використовувати їх на власний рохуд. Обмежена у дієздатності особа самостійно вправі укладати лише дрібні побугоиі угоди. Таким чином, обсяг її дієздатності набагато вужчий, ніж У неповнолітнього віком від 15 до 18 років.

Згідно з ч. 1 ст. 54 ЦК, усі угоди (за винятком дрібних побутових), укладеш без згоди піклувальника особою, що обмежена у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами, можуть бути визнані недійсними за зверненням до суду з вимогою про це виключно за позовом піклувальника обмеженого у дієздатності громадянина.

У разі визнання вищезгаданих угод недійсними, діючий ЦК (ч. 2 ст. 53 та ч. 2 ст. 54), як і новий (ст. 222—224), передбачає застосування тих самих правових наслідків, що й при недійсності правочину, укладеного з малолітньою особою.

Внаслідок нерозуміння

Трапляються життєві ситуації, коли цілком дієздатна особа перебуває у стані, при якому, внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі чи інших хворобливих явищ, юна не може розуміти значення своїх дій. Оскільки угода, що укладена у такому стані, не відповідає дійсному наміру особи встановити, змінити чи припинити цивільні права та обов'язки, то ч. 1 ст. 55 ЦК, охороняючи майнові інтереси цих осіб, визначає правило, за яким угода, яку дієздатний громадянин уклав у момент, коли він не розумів значення своїх дій або не міг керувати ними, може бути визнана судом недійсною, але виключно за позовом цього громадянина. На це слід звернути особливу увагу, бо суди не завжди дотримуються даної вимоги. Так, рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 12.10.1993 р. було задово-лено позов П. В. та П. Н. про визнання заповіту та договору довічного утримання, що були укладені К. О., недійсними, оскільки К. О. пщ час їх укладення перебувала у такому стані, коли не могла розуміти значення своїх дій. Але тут суд застосував закон, який у даному разі не можна було застосовувати. Згідно з п. 2 постанови Пленуму, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, а за ч. 1 ст. 55 ЦК угода, укладена громадянином, який хоч і був дієздатним, однак на момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною лише за позовом цього громадянина. Оскільки ж позов про визнання угод недійсними був пред'явлений П. В. та П. Н., то при перегляді рішення у порядку нагляду посилання суду на ст. 55 ЦК було визнане помилковим, постановою президії Львівського обласного суду від 21.02.1997 р. зазначене рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції ("Рішення Верховного Суду України". — 1999).

Для застосування ст. 55 ЦК не мають значення причини, у результаті яких особа опинилася у відповідному стані — він може бути обумовлений різноманітними обставинами, які необхідно довести у процесі розгляду справи: нервовим потрясінням, глибоким алкогольним чи наркотичним сп'янінням, фізичною травмою тощо. Нездатність розуміти значення своїх дій чи керувати ними, що має юридичне значення, повинна бути наявною саме у момент укладення угоди. (Якщо це процес тривалий, то моментом укладення угоди слід вважати заключний етап її оформлення, що надає угоді правової сили.)

Для доведення факту знаходження громадянина в стані, при якому він не розумів значення своїх дій чи не міг ними керувати, можуть бути використані будь-які докази, допустимі цивільним процесуальним законодавством. Звісно, що даний факт, перш за все, доводиться висновком судово-медичної експертизи, яку має призначити суд, але з урахуванням й інших доказів, що підтверджують або спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення угоди він не розумів значення своїх дій чи не міг ними керувати (ч. 3 п. 10 постанови Пленуму).

У разі визнання такої угоди недійсною застосовуються правові наслідки недійсності угод, вчинених неповнолітніми до 15 років. Новим ЦК також передбачено обов'язок сторони, яка знала про стан особи у момент вчинення правочину, компенсувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого праіючину (ч. З ст. 225 нового ЦК).

Таким чином, недійсність угод із дефектами суб'єктного складу є наслідком того, що дії, ззовні схожі на угоду, за своїм змістом не відповідають вимогам юридичного факту, який кваліфікується як угода. Втім, така угода не є й юридичне байдужим фактом, адже з її укладенням закон пов'язує виникнення для сторін певних вищезгаданих наслідків, хоч і не тих, що бажали сторони угоди: повернення отриманого майна, виникнення обов'язку компенсації збитків тощо.

Анжеліка ДОМБРУГОВА

По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 18-19 (410-411) 9-16 травня 2003 р.