За Указом Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08.08.1995 року № 720/95 паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснювалося після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства (далі — КСП). Таке паювання полягало у визначенні розміру земельної частки (паю) (далі — частка) у колективній власності на землю кожного члена КСП без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Причому під паювання підпадали тільки сільськогосподарські угіддя.
За названим документом право на земельну частку отримали члени КСП, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються його членами відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Список громадян, як додаток до державного акта, формувався самим підприємством відповідно до статуту, розглядався і затверджувався загальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства та підписувався головою місцевої ради і головою КСП. Форма державного акта на право колективної власності на землю була затверджена постановою Верховної Ради від 13.03.1992 року № 2201-ХП. До нього повинен був додаватися за встановленою формою вичерпний список громадян — співвласників цієї власності.
Відповідною районною державною адміністрацією зазначеним громадянам видавалися сертифікати на право на земельну частку. У разі виходу власника земельної частки з КСП за його заявою повинно було здійснюватися виділення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видаватися державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.
Таким чином, для отримання державного акта на право приватної власності на землю необхідно звертатися із заявою до місцевої ради про виділення земельного паю в натурі. До заяви додається сертифікат на право на земельну частку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку повертається до районної державної адміністрації.
Додатково згідно з п. 17 Перехідних положень Земельного кодексу від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІИ сертифікати на право на земельну частку, отримані громадянами, вважаються правовстанов-люючими документами при реалізації ними права вимоги на виділення земельної частки в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.
Тож, щоб отримати державний акт на право приватної власності на землю, необхідно мати сертифікат на право на земельну частку.
Щодо надання земельних ділянок громадянам, яких приймають у члени сільгосппідприємства після роздержавлення земель, то п. 7 Указу Президента від 08.08.1995 року встановлено, що створюваний місцевими радами під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері села, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.
Отже, якщо особа була включена до списку, доданого до форми державного акта на право колективної власності на землю, то виключити її не можуть, якщо вона залишається членом КСП. Інша справа, коли до списку осіб, які мають право на земельний пай, додаються ті, хто став членом КСП після складання та затвердження зазначеного списку. Зазначений Указ Президента не ставить перешкод для таких дій, як і постанова Верховної Ради від 13.03.1992 року № 2201-ХІІ. Аналогічну позицію неодноразово висловлював Державний комітет України по земельних ресурсах у своїх листах, зокрема, №14-17-1111065/2731 від 04.07.2000 року, №14-17-21111445/3834 від 29.09.2000 року, №14-17-2-31227/3123 від 22.06.2001 року, а саме, що кількість осіб, які мають право на земельну частку, встановлюється за списком, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, який у разі потреби уточнюється і підписується головами відповідної ради і підприємства. Список громадян, як додаток до державного акта, формується самим підприємством відповідно до статуту, розглядається і затверджується загальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства та підписується головою місцевої ради і головою колективного сільськогосподарського підприємства.
Таким чином, якщо особу включили до списку згідно зі статутом до видачі сертифікатів, за нинішньою нормативною базою вона має такі самі права на одержання права на землю і на виділення її на місцевості, як і решта членів КСП.
За ст. 71 нині чинної редакції Цивільного кодексу України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється у три роки.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1996 року № 13 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (п. 26) вказано, що відповідно до статей 48, 50 Закону України "Про власність" ст. 71 Цивільного кодексу у спорах про захист прав власників земельних ділянок, стороною в яких є громадянин, застосовується трирічний строк позовної давності, якщо інше не передбачено законом. За ст. 76 ЦК перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, трирічний строк позовної давності у спорі про спонукання до видачі сертифіката на право на земельну ділянку необхідно обчислювати з дати складання списку, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, до якого включений громадя-нин-позивач. Якщо він був включений до списку, а потім його виключили із пізніше складених уточнених списків, то названий строк позовної давності необхідно обчислювати з дати складання нового списку і позов тоді подається про поновлення помилково не включеного до вказаного списку члена КСП.