К О М Е Н Т А Р
04.04.2003
Замість угоди - правочин
Нова норма: Верховна Рада України ухвалила новий Цивільний
кодекс України ( 435-15 ) (далі - ЦК).
Це означає, що у вітчизняному законодавстві з'явився новий і
поки що для багатьох, у тому числі для юристів, незвичний термін -
правочин. Ним позначено один з базових інститутів цивільного
права, а тому він найближчим часом стане одним з найбільш уживаних
у нашому житті. Відповідно до ст. 202 ЦК ( 435-15 ) правочином
вважається дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення
цивільних прав та обов'язків. Отже, фактично усі дії, здійснені на
підставі цивільного законодавства, іменуватимуться правочинами
(на сьогодні, за "старим" цивільним законодавством, ці дії
називаються угодами). Новела не є простою термінологічною заміною
ключового позначення цивільно-правового інституту, а й передбачає
законодавчу зміну його змісту.
У новому ЦК ( 435-15 ) сформульовано фундаментальні положення
інституту правочинів (угод), чого немає в нині чинному Цивільному
кодексі Української РСР ( 1540-06 ).
Закріплено принцип презумпції правомірності правочину, який
полягає в тому, що цей акт є правомірним, якщо його недійсність
прямо не передбачена законом або якщо його не визнав недійсним
суд.
Закон передбачає дві форми правочину - усну або письмову. Як
і за старим кодексом, за новим ЦК ( 435-15 ) практичний
цивільно-правовий зміст можна виразити закладеним у народне
прислів'я правилом: мовчання - знак згоди. Річ у тім, що у
встановлених законом або договором між особами випадках воля
сторони до вчинення угоди може проявитися у її мовчанні
(от де мовчання - золото!).
За загальним правилом, усно можуть вчинятися всі правочини,
за винятком трьох категорій, а саме тих: 1) які підлягають
нотаріальному посвідченню; 2) які підлягають державній реєстрації;
3) для яких недодержання письмової форми означає їх недійсність.
Письмова форма правочину може бути простою або нотаріально
посвідченою.
За новим ЦК ( 435-15 ) у письмовій формі належить вчиняти
правочини:
- між юридичними особами (застава, порука, поставка тощо);
- між фізичною та юридичною особою (страхування, банківський
вклад тощо). Але крім тих, які повністю виконуються у момент їх
вчинення (купівля-продаж, дарування, міна...);
- фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше
разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (на
сьогодні це більше 340 гривень), за винятком тих, які повністю
виконуються у момент їх вчинення;
- інші правочини, які закон визнає лише у письмовій формі.
Цікаво, що вчиненим у письмовій формі за новим ЦК ( 435-15 )
вважається не лише правочин, зафіксований у спеціально
підготовленому сторонами документі, а й той, що відображений у
листах, телеграмах (якими обмінялися сторони), а також воля
сторін, виражена за допомогою телетайпного, електронного чи іншого
технічного засобу зв'язку.
Важливим у цьому аспекті є ще один момент. За загальним
правилом, недодержання сторонами встановленої законом письмової
форми правочину не може означати його недійсність. Але при цьому
одна з сторін може заперечувати факт вчинення правочину або
оспорювати його частини письмовими доказами, засобами аудіо-,
відеозапису та іншими. А рішення суду в таких випадках не може
грунтуватися на свідченнях свідків.
Звертаємо увагу на те, що новий ЦК ( 435-15 ) досить детально
визначає правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні
правочину вимог закону. Недійсними є правочини, які не базувалися
на вільному волевиявленні сторін, не були спрямовані на реальне
настання відповідних наслідків, а також правочини, вчинені
батьками (усиновлювачами) на шкоду правам та інтересам малолітніх,
неповнолітніх та непрацездатних дітей. Недійсними визнаються також
нікчемні правочини, до яких, зокрема, належать акти, що порушують
громадський порядок, укладені без дотримання передбаченої законом
нотаріальної форми, вчинені малолітньою особою за межами її
цивільної дієздатності або недієздатною особою.
Суд визнає недійсним і правочин, вчинений: під впливом
обману, насильства, помилки чи тяжкої обставини і на вкрай
невигідних умовах; неповнолітньою особою за межами її цивільної
дієздатності без згоди батьків; у результаті зловмисної
домовленості представника однієї сторони з іншою стороною; без
наміру створення правових наслідків (фіктивний правочин); для
приховання іншого правочину (удаваний правочин).
У разі визнання правочину недійсним одна його сторона
зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона
одержала на виконання цього акта, або ж відшкодувати його вартість
та заподіяні внаслідок недійсності правочину збитки.
Для довідки: новий ЦК ( 435-15 ) ухвалено парламентом
16 січня 2003 р. Він набирає чинності з 1 січня 2004 р. З повним
його текстом можна ознайомитися в "Голосі України"
за 12 та 13 березня.