Відповідно до частини третьої ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання i валютного контролю» (зі змінами та доповненнями; далі — Декрет № 15-93) здійснення розрахунків між резидентами i нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Нацбанку України.
Таким чином, розрахунки за господарськими операціями, що здійснюються між резидентами та нерезидентами, зареєстрованими як суб’єкти підприємництва згідно з законодавством своєї держави, та провадяться у безготівковій формі через установи банків, потребують індивідуальної ліцензії Нацбанку України.
Водночас у разі якщо однією із сторін розрахунків виступає нерезидент — фізична особа i розрахунки провадяться у готівковій формі через установу уповноваженого банку резидента, то такі розрахунки підпадають під дію п. 1 ст. 3 Декрету № 15-93, яким передбачено, що валюта України є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Винятки щодо зазначених операцій встановлено Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Нацбанку України від 26.03.98 р. № 119, зареєстрованою в Мін’юсті України 15.04.98 р. за № 245/2685 (зі змінами та доповненнями; далі — Правила). Зокрема, п. 2 Правил передбачено, що використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності у фізичних осіб — нерезидентів чи резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента — суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України i неможливості здійснення валютно-обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти у випадках, передбачених підпунктами 2.1 — 2.4 Правил (на територіях митниць, вокзалів, аеропортів та портів).
Згідно з п. 4.13 Правил на території України сплата резидентами та нерезидентами зборів та здійснення платежів готівкою у випадках, не передбачених цими Правилами, провадяться у гривнях, а за умови наявності індивідуальної ліцензії Нацбанку України — в іноземній валюті.
Таким чином, у випадку купівлі за готівку товару на території України через каси уповноважених банків нерезидент — фізична особа, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, оплату його вартості здійснює у валюті України. Зазначена операція ліцензуванню не підлягає.

Комітентом-резидентом експортовано майно згідно з договором комісії з комісіонером-нерезидентом, за умовами якого оплата за продукцію в повному обсязі зараховується на валютний рахунок комісіонера з подальшим перерахуванням на валютний рахунок комітента, за винятком сум кредитної угоди. Для цільового використання на фінансування витрат при виконанні договору комісії комітент уклав кредитний договір з банком-нерезидентом на отримання кредиту.
Згідно з договором поруки, укладеним комітентом, комісіонер виступає поручителем та на нього покладено таку функцію: після отримання валютної виручки здійснити розрахунки з банком-нерезидентом за наданий кредит i відсотки за використання кредиту.
Кінцевий розрахунок відповідно до договору комісії за експорт майна між комітентом та комісіонером здійснено після підписання акта звірення взаєморозрахунків.
Таким чином, комітент здійснив експорт майна, а з валютної виручки, яка мала надійти на територію України в повному обсязі, комісіонер утримав суму кредиту та відсотків за його використання.
Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті при виконанні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності експортних та імпортних договорів (контрактів) встановлено Законом України від 23.09.94 р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі — Закон № 185/94-ВР), нормами якого передбачено обов’язковість зарахування виручки резидентів у іноземній валюті на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни, визначені ст. 1 зазначеного Закону. Перевищення зазначених термінів потребує індивідуальної ліцензії Нацбанку України.
Відповідно до ст. 4 Закону № 185/94-ВР порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 та 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Нацбанку України на день виникнення заборгованості.
Пеня застосовується у разі порушення 90-денного терміну надходження на валютний рахунок в уповноваженому банку виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, відлік якого починається з моменту оформлення вивізної вантажної митної декларації.
Слід зазначити, що порядок здійснення розрахунків резидентами України шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у галузі зовнішньоекономічної діяльності регулюється Цивільним кодексом України (далі — ЦК), який є загальним законодавством, та нижченаведеним валютним законодавством, яке є спеціальним.
У ст. 217 ЦК визначено, що зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначено чи визначено моментом витребування.
Водночас п. 4 ст. 218 ЦК передбачено недопустимість зарахування вимог у випадках, передбачених законом.
Тобто нормами ЦК передбачено обмеження можливості здійснювати припинення чи погашення зобов’язання шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги у випадках, якщо це суперечить спеціальному законодавству, яким є, зокрема, валютне i до якого відносяться такі законодавчі акти, як Закон України від 16.04.91 р. № 969-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання i валютного контролю», Закон України від 23.09.94 р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» тощо.
Так, згідно з абзацом другим частини першої ст. 14 Закону № 969-ХІІ усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями серед тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
Застосування ст. 217 ЦК у частині зарахування зустрічної однорідної вимоги як форми розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій є таким, що суперечить вищезазначеному валютному законодавству, яке є обов’язковим для застосування у зовнішньоекономічній діяльності, у тому числі при укладанні зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
Водночас слід зазначити, що аналогічну позицію щодо застосування у зовнішньоекономічній діяльності такої форми розрахунків, як зарахування зустрічної однорідної вимоги, викладено в листі Мін’юсту України від 27.03.2001 р. № 21-33-60 та оглядовому листі Вищого арбітражного суду України від 22.09.2000 р. № 01-8/516, в якому зазначено, що відповідальність за порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 i 2 Закону № 185/94-ВР, не ставиться зазначеним Законом у залежність від обраного сторонами порядку проведення розрахунків, у тому числі й заснованих на заліку взаємної заборгованості резидента i нерезидента.
Отже, комітентом при виконанні договору комісії порушено вимоги ст. 1 Закону № 185/94-ВР.