Свідомий і вільний вибір — необхідна й вагома умова дійсності будь-якої угоди, адже угода є актом волевиявлення особи, що її укладає, а цивільне законодавство дбайливо охороняє свободу вибору. Угоди, що не відтворюють справжній вибір особи, є недійсними (нікчемними чи заперечними), до них належать й угоди з пороками волевиявлення: згідно зі ст. 57 чинного Цивільного Кодексу УРСР (далі ЦК) угода, укладена внаслідок насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.
Перелічені у ст. 57 ЦК обставини мають спільним те, що всі вони спричинюють викривлення справжньої волі особи, яка укладає угоду, і тому, не дивлячись на їх відмінності й особливості, є підставою для визнання угоди недійсною. При таких угодах волевиявлення сторони або не відповідає її дійсному бажанню, або ж потерпіла сторона взагалі позбавлена можливості діяти за своєю власною волею та у своїх власних інтересах. Зазначені угоди відносяться до категорії заперечних, тому до винесення судового рішення про визнання угоди недійсною вони створюють цивільні права та обов'язки для їх учасників, але ці правові наслідки мають нестійкий характер, оскільки за загальним правилом угода визнається судом недійсною з момент)? її укладення. Виняток з цього правила становлять лише угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені тільки на майбутнє, бо неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо (ч. 2 п. 3.2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" — далі Роз'яснення). У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною суд повинен зазначити у рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє.
Угоди, укладені під впливом насильства або погрози, є заперечними тому, що воля суб'єкта угоди формується під тиском інших осіб, внаслідок саме цього впливу й здійснюється "волевиявлення" особи укласти угоду без її дійсної власної волі. Таке волевиявлення відтворює бажання не учасника угоди, а будь-якої іншої особи (необов'язково тієї, що безпосередньо чинить вплив на одну із сторін).
Під насильством у таких випадках, згідно з ч. З п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (далі — постанова Пленуму), розуміється фізичний або психічний вплив на особу учасника угоди або ж його близьких з метою спонукання його до укладення угоди. Насильство, щоб вважатися таким, повинно завдавати фізичниц чи моральних страждань, виявлятися у побитті, катуванні або будь-яких інших протизаконних, хоч і необов'язково кримінально-караних, діях. При цьому не має значення чи особа, що є другою стороною угоди, сама чинила цей вплив або ж діяла через третіх осіб. Також можлива ситуація, коли зацікавлена особа взагалі просто знала про факт насильства й використала дані обставини на власну користь. Наприклад, громадянин наполягав, щоб інший продав йому раритетний витвір мистецтва, а власник твору не погоджувався. Через деякий час "продавець", який не відбувся, стає жертвою хуліганського нападу, а мисливець на раритети, випадково дізнавшись про це, приходить до власника й вимагає укладання угоди, стверджуючи, що правопорушники діяли за його дорученням, хоча насправді він до факту злочинного нападу не мав жодного відношення. Оскільки у цьому випадку бажання власника продати твір було відсутнє, волевиявлення укласти угоду купівлі-продажу виникло лише завдяки насильству, то подальше оформлення угоди може бути визнано недійсним.
Погроза як підстава для визнання угоди недійсною, зустрічається набагато частіше, ніж насильство. Вона є психічним впливом на волю сторони угоди шляхом попередження про завдання їй чи її близьким будь-якої (майнової, фізичної або моральної) істотної шкоди у майбутньому, запобігаючи чому потерпіла сторона вимушена укласти угоду.
На відміну від насильства, погроза є лише психічним впливом, нереалізованим у дійсності наміром заподіяти шкоду, і може мати місце за наявності погрози як неправомірними діями (катування, знищення особистого майна), так і правомірними діями (повідомлення правоохоронних органів про злочинну діяльність, арешт майна тощо), якщо останні спрямовано на примушування особи укласти угоду. Отже, при тому, що дія може бути правомірною, її використання як погрозу призводить до заперечності угоди. Єдиним виключенням може бути випадок погрози правомірною дією, яка забезпечить ті ж самі наслідки, що й угода, укладена під впливом цієї погрози (скажімо, вимога учасника спільної власності про виділення його частини під погрозою пред'явлення позову про розподіл спільної власності).
За ч. 5 п.12 постанови Пленуму погроза може бути підставою для визнання угоди недійсною, коли з обставин, які мали місце на момент укладення угоди, були підстави вважати, що відмова учасника угоди від її укладення могла спричинити шкоду його законним інтересам. Тобто підставою для визнання угоди недійсною може бути не всяка погроза, а лише така, що має значний і реальний, а не припустимий характер (питання про істотність і реальність погрози вирішується судом, виходячи із конкретних обставин справи).
Слід зазначити, що стосовно учад, укладених під впливом насильства й погрози, не має значення, від кого походять ці дії: від учасника угоди чи від третьої особи; також байдуже для визнання даних угод за переліченими ознаками недійсними, чи є потерпіла сторона угоди особою фізичною або ж юридичною (в останньому випадку злочинний вплив може здійснюватись на фізичну особу, яка уповноважена укласти угоду від імені юридичної особи).
Зловмисна угода представника однієї сторони з іншою має місце за наявності умисної змови представника з другою стороною, у результаті якої виникають несприятливі наслідки для особи, від імені якої укладено угоду (ч. 7 п. 13 Роз'яснення). Необхідно наголосити, що за цією підставою можуть бути визнані недійсними лише угоди, які укладаються через представника. У таких угодах представник не повинен виявляти власну волю, його функції об-
межуються лише доведенням до другої сторони волі особи, яку він представляє, але завдяки зловмисній угоді справжня воля сторони, яку представляють, не відтворюється в угоді, а підмінюється зловмисною волею представника, що й стає підставою недійсності цих угод. Як правило, подібні угоди укладаються з корисною метою і представника, і другої сторони (наприклад, продаж майна представником продавця за більш низькою ціною завдяки отриманій винагороді від покупця), але юридичного значення, чи переслідували обидві сторони змови або ж одна з них корисну мету, не має. Важливо лише те, що представник однієї сторони і друга сторона діяли з метою заподіяти шкоди особі, яку представник представляє. Слід зазначити, що така змова може бути лише умисною, бо недбалість представника чи його дії, що виходять за межі його повноважень, не можуть бути підставою для застосування ст.57 ЦК.
Угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, безумовно є викривленням волі, оскільки її формування відбувається під впливом таких негативних факторів, при яких нормальне формування волі є практично неможливим, що й спонукає людину укласти угоду на явно невигідних для себе умовах. Хоча ці обставини, що впливають на формування волі, виникають незалежно від другої сторони угоди, але вона усвідомлює їх наявність і використовує це для укладання вигідної для неї, однак вкрай невигідної для другого учасника, угоди. Потерпілий від такої угоди теж, як правило, усвідомлює її невигідність для себе, але через обставини, що склалися таким чином, він змушений укласти цю угоду. Юридичний склад подібних угод включає в себе такі елементи:
збіг тяжких обставин у потерпілого (важке майнове, можливо одночасно й особисте, становище громадянина, що перш за все виявляється у відсутності грошових та інших майнових засобів, необхідних для придбання предметів першої необхідності — продуктів харчування, ліків тощо);
вкрай невигідні для потерпілого умови укладення угоди (мається на увазі невідповідність сплаченої ціни й реальної вартості майна, що продається);
причинний зв'язок між збігом тяжких обставин у потерпілого та укладенням ним угоди на вкрай невигідних для нього умовах;
обізнаність другої сторони з вищезгаданими обставинами й умисне використання їх заради власної користі.
Необхідно підкреслити, що лише наявність сукупності всіх цих чотирьох елементів .є підставою визнання угоди недійсною, а відсутність хоча б одного з них робить таке визнання неможливим.
Також слід звернути увагу, що на цю підставу визнання угоди недійсною може посилатися лише громадянин, юридична особа не може вимагати визнання угоди Недійсною за цією підставою.
Основні й найвагоміші наслідки недійсності угод пов'язані з визначенням правової долі отриманого сторонами за цими угодами. Частина 2 ст. 57 ЦК передбачає застосування односторонньої реституції: якщо угода визнана недійсною через її укладення внаслідок насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою або внаслідок збігу тяжких Обставин, то потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а за неможливості повернення одержаного в натурі — відшкодовується його вартість. Як бачимо, у первісне становище повертається лише невинувата сторона; майно ж, одержане за угодою потерпілим від винної сторони або належне їй, звертається в дохід держави. Крім того, потерпілому відшкодовуються другою стороною понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна. Якщо мала місце зловмисна угода представника однієї сторони з другою, то солідарний обов'язок відшкодування збитків потерпілому у цьому випадку покладається на другу сторону і на відповідного представника.
Слід звернути увагу, що, оскільки угоди, передбачені ст. 57 ЦК, належать до категорії заперечних, то вимоги про визнання їх недійсними підлягають задоволенню, лише якщо не минув строк позовної давності, який, за загальним правилом у цивільному праві, складає три роки. Якщо ж строк позовної давності вже минув і не має підстав для поновлення цього терміну, то вимога про визнання угоди недійсною не може бути задоволена, навіть при доведенні факту насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою чи укладення угоди на вкрай невигідних умовах внаслідок збігу тяжких обставин.
Усі ці дії — насильство й погроза, зловмисні угоди і тим більше використання збігу тяжких обставин є принизливими й ганебними вчинками, а до того ж і досить небезпечними, адже доведена до відчаю людина спроможна на страшні вчинки, які можуть призвести до наслідків куди тяжчих, ніж передбачає чинне законодавство. Не слід дратувати оточуючих, викликаючи у них жадобу помсти — страх і сором дуже неприємні відчуття, отож будьмо людяними й не дозволяймо будь-яким корисливим інтересам взяти гору над нашою гідністю.