Іноді у нашому пойсякденному житті, діловому чи особистому, виникають певні обставини, які спонукають нас звільнитися від деяких цивільних прав та обов'язків, набути інших, змінити відповідно до наших прагнень та можливостей треті.
Підкоряючись імпульсу, наданому життєвою ситуацією, власним "бажаю" або будь-чому іншому, ми як розумні істоти намагаємося з'ясувати, наскільки у даному випадку закон втручається у наші справи і, знайшовши відповідь, а іноді й без цього, починаємо здійснювати відповідні дії, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, які ст. 41 Цивільного кодексу (далі ЦК) визнає угодою.
Термін "угода" є похідним від "згоди" і його сутність полягає у тому ж: ми вчиняємо саме так, а не інакше, завдяки нашим прагненням, бажанням, вільному волевиявленню, які обмежені лише законом — угоди можуть бути передбачені законодавством чи ні, але суперечити йому не повинні.
Недійсними є:
— угоди, укладені з порушенням форми, якщо законом спеціально передбачено таку форму (ст. 45, ст. 46 і ч. 1 ст. 47 ЦК);
— угоди, що не відповідають вимогам закону (ст. 48 ЦК);
— угоди, укладені з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства при наявності умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків (ст. 49 ЦК);
— угоди, укладені юридичною особою всупереч цілям її діяльності (ст. 50 ЦК);
— угоди, укладені особою внаслідок її неспроможності прийняти рішення, зокрема через хибне уявлення про наслідки своїх дій, а також угоди, укладені недієздатними, неповнолітніми та іншими особами (ст. 51-56 ЦК);
— угоди, укладені внаслідок обману, погроз чи насильства, або вимушено через збіг несприятливих обставин на дуже невигідних умовах (ст. 57 ЦК);
— мнимі та удавані угоди (ст. 58 ЦК).
Власне, саме остання ситуація й цікавить К нас у цій темі. Отже, що ж є мнимими та удаваними угодами і чому закон визнає їх недійсними?
Згідно зі ст. 58 ЦК мнимою є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, тобто угода фіктивна. Цілком природнім є здивування з приводу укладення мнимих угод: який сенс їх укладати, якщо дійсне бажання та намір досягнути певних правових наслідків відсутні? На практиці мотивів здійснення таких угод безліч, а найбільш поширеними з них є бажання ухилитися від сплати податків та зборів; скористатися пільгами, встановленими законодавством при настанні певних умов; намір ввести кого-не-будь в оману і, можливо, ухилитись від виконання деяких зобов'язань.
Мнимі угоди мають місце у різних галузях права.
У сфері податкового законодавства.
Візьмемо яскравий приклад у наших сусідів — Російської Федерації: законодавством цієї держави встановлена пільга по сплаті податку на прибуток, сутність якої у тому, що розмір оподатковуваного прибутку громадянина, що він отримує протягом року, зменшується на суму, на яку було придбано або побудовано жилий будинок, квартиру, садовий будиночок чи дачу в межах п'яти тисяч розмірів встановленої мінімальної місячної оплати праці. Винахідливі громадяни РФ, назвемо їх, скажімо, Іванов та Петров, домовились, що Іванов продає свій будинок Петрову, а через місяць-другий Петров продає той самий будинок Іванову. У результаті: будинок як був у Іванова, так і залишився (звісно, ніяких розрахунків між хитрунами не проводилось), податкова пільга застосувалася до обох громадян, а матеріальна вигода від несплати податку на прибуток склала кругленьку суму мінус подвійний розмір державного мита, що сплачується при реєстрації угод купівлі-продажу.
У сфері шлюбно-сімейного права.
Всім відомі поширені випадки укладення фіктивних шлюбів з метою отримання житла чи громадянства.
Мнима угода є недійсною незалежно від мети її укладення, оскільки сторони такої угоди не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються нею. Такою може бути визнана будь-яка угода, у тому числі й укладена в нотаріальні формі.
Оскільки правовідносини між сторонами за цими угодами фактично не виникають, недійсність мнимої угоди не тягне ніяких наслідків, як-
що, звичайно, дії сторін не містять складу адміністративного, податкового чи будь-якого іншого правопорушення — тоді повинна наступати відповідна відповідальність.
Мнимі угоди слід відрізняти від удаваних, тобто угод, укладених з метою приховування іншої угоди (ч. 2 ст. 58 ЦК). Дійсні наміри сторін замасковані зовнішнім волевиявленням (угодою), що не відповідає тим юридичним наслідкам, настання яких сторони справді бажають. Мотиви удаваних угод схожі на мотиви мнимих і такі ж різноманітні. Як правило, удавана угода укладається з метою "сховати" іншу угоду, можливо, через небажання застосовувати до правовідносин відповідне законодавство, або переважна більшість — все з тією ж метою ухилення від сплати податків.
Отже, у сфері податкового законодавства.
Уявіть ситуацію: підприємство № 1 прагне укласти з підприємством № 2 бартерну угоду, але при цьому обидва бажають звести оподаткування до мінімуму. Внаслідок їх сумісних роздумів народжується ідея, що призводить до таких дій: підприємство № 1 укладає з підприємством № 2 угоду купівлі-продажу товару, який воно хотіло обміняти, та передає його підприємству № 2, а також накладну на нього. Потім усе повторюється лише з тією різницею, що у "продавця" буде "грати" інше підприємство, а предметом угоди стане інший товар. Після передачі товарів обома підприємствами вони проводять зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст.217 ЦК. Підсумок: вигода від мінімального оподаткування та фактично бартерна угода, яка, звичайно, є явною для досвідченого податківця, але практично не може бути доведена — адже сторони навряд чи зізнаються у своїх дійсних намірах.
У майже непристойній кількості зустрічаються угоди купівлі-продажу, "сховані" за угодою комісії (тобто комісіонер зобов'язується здійснити одну чи декілька угод за дорученням комітента — ст. 395 ЦК).
У сфері цивільного законодавства.
Трапляються випадки, коли наші громадяни, що є власниками кімнат у комунальних квартирах, укладають договір дарування замість дійсної угоди купівлі-продажу кімнати. Згідно зі ст. 114 ЦК сусіди у комунальній квартирі є учасниками спільної часткової власності та мають право першочергової купівлі кімнати, але власник з тих чи інших спонукань прагне продати її третім особам і робить це за допомогою оформлення удаваної угоди дарування — адже у цьому випадку згода сусідів не потрібна.
Слід зазначити, що досить часто відбувається і навпаки: укладається удавана угода купівлі-продажу замість дійсної угоди дарування, оскільки податок на останню відчутно вищий.
Ситуації аналогічні до махінацій з кімнатами у комунальних квартирах виникають і з власниками акцій закритих акціонерних товариств — за законом пріоритет купівлі зазначених акцій мають учасники цих товариств, а при даруванні їх думка не враховується.
Є приклади укладення угод про сумісну діяльність замість договорів купівлі-продажу чи підряду. Це обумовлено небажанням застосовувати до відповідних правовідносин, припустимо, законодавство про захист прав споживачів.
Громадянин укладає з будівельною організацією угоду про сумісну діяльність замість договору підряду на будівництво житла. Хоча громадянин, нехай навіть і підприємець, бере участь у будівництві не заради комерційної мети, а бажаючи придбати квартиру для своїх побутових потреб, будівельна організація не застосовує до цих правовідносин Закон "Про захист прав споживачів", яким встановлено підвищену відповідальність організа-ції-будівника.
Також користуються популярністю серед наших громадян угоди купівлі-продажу автомобіля, оформлені як передача у тимчасове користування шляхом видачі генерального доручення — тоді і процедура начебто простіша і коротша та й реєстраційний збір непотрібно сплачувати.
Згідно з чинним законодавством (ст. 58 ЦК) удавані угоди, метою яких було приховування іншої угоди, є недійсними, та тягнуть застосування правил, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. І обурюватись у цьому випадку на всевидюче око правосуддя не лише безглуздо, але й нелогічно: все справедливо — якщо особа не бажала укласти певну угоду, то вона і уклала не її, а бажану, просто закон трохи допоміг тим, хто "заблукав" у його тенетах, хоча досить часто і всупереч їх волі.
Іноді буває, що угоди виходять не зовсім вдалими, і саме за рахунок цього відбуваються різноманітні непорозуміння, адже ж саме у цих випадках сторони мали на увазі саме ту угоду, яку уклали фактично, просто їм не вистачило юридичної кваліфікації. Дружня порада підприємцям: для запобігання подібних ситуацій, якщо у вас немає юриста чи можливості з ним проконсультуватися, загляньте у розділ III ЦК "Зобов'язальне право", де ви виявите стандартний набір угод, які допоможуть вам досить легко скласти реальні комерційні угоди. Відшукавши у законі прийнятний варіант, не забудьте прслатися на відповідні норми прямо у тексті угоди, одночасно проголосивши їх пріоритет над положеннями договору. І не удаваних вам угод, і не мнимих — будьмо законослухняними.
Анжеліка ДОМБРУГОВА
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 5 (397) 1-7 лютого 2003 р.