Розглянемо можливі підстави визнання господарських договорів недійсними чи неукладеними. Розмежуваня цих підстав має деякі труднощі, тому що чинним Цивільним кодексом України (далі — ЦК) не передбачено таке поняття, як "неукладений договір", а отже, не передбачено наслідків визнання договору неукладеним. Як свідчить практика, господарські суди не завжди відрізняють підстави для
визнання договору недійсним чи неукладеним і до неіснуючого договору застосовують наслідки недійсного договору. Але відповідно до п. 17 роз'яснення Вищого арбітражного суду України (нині — Вищого господарського суду) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.1999 р. № 02-5/111 з наступними змінами та доповненнями зазначається, що "недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов (ст.153 ЦК України ). Якщо у процесі вирішення спору буде встановлено, що угоду між сторонами фактично не було укладено, господарському суду на підставі п. 1.1 ст. 80 ГПК слід припинити провадження у справі" (через відсутність предмета спору).
Господарський договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови договору, які визнані такими законодавством, або необхідні для договорів даного виду, усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди, а також ті що стосуються предмета договору, розміру оплати, терміну виконання тощо. Тому, наприклад, якщо у договорі оренди не обумовлено склад майна, яке передається в оренду, то такий договір слід вважати неукладеним, а не недійсним.
Неукладеним є договір у разі неприйняття пропозиції укласти договір іншою стороною. Господарський договір укладається шляхом направлення пропозиції (оферти) однією стороною та її прийняття іншою стороною (акцепту). Цивільним законодавством передбачено випадки укладення договору із зазначенням строку для відповіді та без зазначення такого. У випадку зазначення строку для відповіді договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом зазначеного строку. У випадку, коли строк для відповіді не зазначався, договір вважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила про прийняття пропозиції або письмова відповідь одержана протягом нормально необхідного для цього часу.
Процес укладання договору проходить кілька етапів і на кожному сторони можуть укласти договір, тобто погодити всі його істотні умови.
Господарський договір може бути консенсуальним, коли для укладення його достатньо згоди сторін, та реальним, коли договір вважається укладеним з моменту передачі майна. В останньому випадку, якщо передача майна не відбулася, договір потрібно вважати неукладеним. Хоча це теж спірне питання, тому що договір як письмовий документ існує, не вистачає лише певних дій щодо передачі майна. З іншого боку, такий договір не можна вважати недійсним.
Таким чином, неукладеними є договори: а) якщо між сторонами не досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов;
б) якщо одна сторона направила пропозицію укласти договір, а інша не прийняла її;
в) якщо сторони у випадках, передбачених законодавством, не вжили заходів досудового врегулювання розбіжностей, що виникли під час укладання відповідного договору;
г) якщо не відбулося передачі майна, коли договір є реальним.
Стаття 48 ЦК України встановлює загальні підстави визнання угод недійсними. Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. У вищезгаданому роз'ясненні (абцаз 3 пункту 1) ВАСУ зазначається: "Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають зна-
чення для правильного вирішення спору". Законом передбачені випадки недійсності угод незалежно від рішення суду: угоди, укладені з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, угода юридичної особи, що суперечить її цілям, мнима чи удавана угода. Також є випадки недійсності угод тільки тоді, якщо на те є рішення суду: угоди, укладені внаслідок помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною.
Відповідно до ст. 44 ЦК України угоди між юридичними особами, між юридичною особою і громадянином повинні укладатися у письмовій формі. Виняток становить лише ст. 43 ЦК:" Угоди, що виконуються під час їх укладання, можуть укладатися усно, якщо інше не встановлено законодавством. У випадках, коли угоди між організаціями або між організацією і громадянином укладаються в усній формі, організація, яка оплатила товари, послуги, повинна одержати від іншої сторони письмовий документ, що стверджує одержання грошей і підстави їх одержання".
Недодержання форми угоди тягне за собою її недійсність лише у разі, якщо це прямо передбачається у законі. Питання форми угоди та її недотримання в теорії викликає немало дискусій. Наприклад, якщо в законі передбачено, що договір поруки повинен укладатися обов'язково у письмовій формі, то у випадку недотримання цієї норми суд визнає такий договір недійсним. З іншого боку, якщо розглядати це питання не з точки зору чинного законодавства, то випливає, що у разі недотримання обов'язкової письмової форми відсутній сам договір, а це означає, що він є неукладеним. Усну домовленість з приводу всіх істотних умов договору, на мій погляд, у цьому випадку буде важко довести. Але не будемо заглиблюватись у це питання і розглядатимемо недотримання форми договору з наслідком визнання його недійсним, як передбачено цивільним законодавством.
Якщо законом не передбачено обов'язкової письмової форми договору, то це лише виключає можливість доказування сторонами наявності угоди показаннями свідків. Угода може бути визнана недійсною у випадку недодержання обов'язкового нотаріального посвідчення або коли договір не був зареєстрований у встановленому порядку і відповідні наслідки прямо передбачені нормативним актом.
Цивільним законодавством передбачені також інші випадки визнання договорів недійсними. Недійсним є договір, укладений юридичною особою всупереч встановленим цілям її діяльності (позастатутний договір).
Недійсними визнаються судом договори, укладені внаслідок помилки, обману, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою стороною. Недійсними є мнимий договір, який укладено лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, та удаваний договір, укладений з метою приховати інший договір.
Підсумовуючи все вищесказане, ще раз хочу наголосити на відмінностях визнання договору недійсним та неукладеним. Неукладений договір є неіснуючим, тому до нього не можуть застосовуватися наслідки у вигляді двосторонньої чи односторонньої реституції як до договору недійсного. Законодавством наслідки визнання договору неукладеним не передбачені. У зв'язку з цим виникають питання. Наприклад, як бути у випадку, коли договором не обумовлено певну істотну умову, а сторона почала його вже виконувати? Тут я погоджуюсь із думкою деяких юристів про можливість застосування у разі визнання договору неукладеним положень статей 469 та 470 ЦК України. Стаття 469 містить норму про зобов'язання повернути безпідставно придбане або безпідставно збережене майно. Це положення нагадує двосторонню реституцію: "Особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі... У разі неможливості повернути безпідставно придбане майно в натурі повинна бути відшкодована його вартість, що визначається на момент придбання". Стаття 470 містить положення про стягнення безпідставно придбаного майна у доход держави, що відповідно нагадує односторонню реституцію: "Майно, придбане за рахунок іншої особи не за угодою, а внаслідок інших дій, вчинених з метою, яка запідомо суперечить інтересам держави і суспільства, якщо воно не підлягає конфісації, стягується в доход держави".
Як бачимо, розмежування підстав визнання договору неукладеним і визнання договору недійсним викликає труднощі через недосконалість нормативної бази, через неоднозначність розуміння сторонами умов договору, норм закону тощо. Але в принципі аналіз законодавства показує, що вихід можна знайти з будь-якого суперечливого питання.
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 3 18-24 січеня 2003 р.