Обов'язок з надання матеріального утриманій неповнолітнім дочці, синові та відповідне аліментне зобов'язання певною мірою можна вважати безумовними, адже за ст. 180 нового Сімейного кодексу України (далі — СК або Кодекс) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Причому ні ст. 182 СК ("Обставини, які враховуються судом при визначенні ' розміру аліментів"), ні інші норми глави 15 цього Кодексу ("Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання") не містять положень, які б напряму передбачали врахування під час винесення судом рішення про стягнення аліментів факту наявності чи відсутності у зобов'язаної особи можливості надавати утримання своїм неповнолітнім дітям як істотної обставини (умови виникнення аліментного зобов'язання), що мала б братися до уваги не тільки при визначенні розміру аліментів, а й при з'ясуванні вихідного питання про існування належних передумов для встановлення судом аліментного правовідношення, що відповідно до пункту 1 частини 2 ст. 18 СК має розглядатися як один із способів захисту сімейних прав та інтересів.
Тому сама фіксація у актовому запису про народження дитини імені матері, батька виступає як певною мірою самодостатня обставина, з наявності котрої безпосередньо в силу закону випливає право того з батьків, який проживає з дитиною і утримує її матеріально, вимагати від матері, батька, котрі проживають окремо або не беруть належної участі в утриманні дитини, виплати певних грошових сум на утримання дочки, сина.
Окремо слід зауважити, що позбавлення батьківських прав не звільняє матері, батька від їх обов'язку утримувати свою неповнолітню дитину. Більше того, абзац 2 частини 2 ст. 166 СК надає судові право одночасно з вирішенням позову про позбавлення батьківських прав за власною ініціативою вирішити також і питання про стягнення аліментів на дитину. При цьому зазначене правило необхідно розуміти у його порівнянні з імперативним приписом частини 4 ст. 170 СК, згідно з яким суд при задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав вирішує (тобто, за буквального тлумачення згаданої норми, зобов'язаний вирішити) питання про стягнення з них аліментів на дитину. З огляду на вказане і зважаючи на те, що регулювання сімейних відносин має - здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частина 8 ст. 7 СК), можна стверджувати, що у обох зазначених випадках суди повинні незалежно від пред'явлення відповідної вимоги з боку заінтересованої особи, одночасно з вирішенням основної вимоги, виносити рішення й щодо аліментів на утримання дитини.
Отже, на матір, батька дитини (навіть якщо вони позбавлені батьківських прав чи коли від них відібрано дитину без позбавлення їх батьківських прав) аліментний обов'язок згідно з новим Сімейним кодексом покладається незалежно від їх здатності надавати дитині необхідну матеріальну допомогу, причому розмір аліментів на дитину за всіх обставин не може бути меншим за 17 гривень — неоподатковуваний мінімум доходів громадян (частина 2 ст. 182 СК). Цей мінімальний рівень аліментних платежів, на відміну від раніше чинного порядку (частина 2 ст. 82 Кодексу про шлюб та сім'ю України, далі — КпШС), відтепер не може бути зменшений судом.
Однак слід мати на увазі, що у встановлених законом випадках, коли батьки не у змозі утримувати дитину, їй має бути призначена тимчасова державші допомога (частина 5 ст. 181 СК). Тобто закон у принципі уможливлює ситуацію, за якої у добросовісного платника, неспроможного виконати аліментне зобов'язання розміром у 17 гривень, не з його вини накопичуватиметься заборгованість за аліментами, а дитині тим часом буде виплачуватися згадана допомога з боку держави.
Стосовно колишнього режиму стягнення аліментів на дітей Верховний Суд України (далі — ВСУ) у пункті 17 постанови Пленуму ВСУ "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" від 12.06.1998 р. № 16 зазначив, що "факт укладання неповнолітнім шлюбу не припиняє передбаченого законом обов'язку по утриманню його до досягнення повноліття". Тож відсутність у новому Сімейному кодексі певних застережень щодо загального обов'язку батьків утримувати дітей до досягнення ними повнолптя підтверджує збереження зазначеного стану речей і надалі.
Наведений висновок узгоджується з приписом частини 4 ст. 194 СК, згідно з яким заборгованість за аліментами на дитину стягується незалежно від досягнення нею повноліття. Тобто очевидно, що й одруження неповнолітніх дочки, сина, що за своїми цивільно-правовими наслідками (у сенсі набуття цивільної дієздатності — ст. 11 нині чинного Цивільного кодексу УРСР) знаходиться у одній площині з фактом настання повноліття, не може слугувати підставою для звільнення батьків від виконання їх аліментних зобов'язань та сплати заборгованості за ними.
Майнові обов'язки матері, батька з утримання своїх неповнолітніх дітей та участі у додаткових витратах на них тісно пов'язані з особистими немайновими обов'язками батьків щодо виховання та розвитку дитини — тобто перші ніби випливають з других. Адже піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, підготовка дитини до самостійного життя тощо (ст. 150 СК) вимагають не тільки належного піклування про неї з боку батьків (у розумінні вияву душевної уваги, турботи, дбайливого ставлення до потреб дитини), а й передбачають докладання матір'ю, батьком певних вольових зусиль, спрямованих на створення матеріальних передумов для забезпечення нормального розвитку неповнолітніх дочки, сина. Це, зокрема, передбачає здобуття батьками відповідних майнових благ та покриття пов'язаних з потребами розвитку дитини витрат (як викликаних особливими обставинами так званих додаткових, так і поточних, постійних витрат).
З огляду на вказане видається логічним, що замість законодавчого закріплення спеціальних умов виникнення і реалізації аліментного зобов'язання щодо матеріального утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, СК передбачає відповідне коло обставин (або низку відносно визначених умов), котрі враховуються судом при розгляді справ, що виникають із сімейних майнових правовідносин даного виду, і можуть слугувати підставою для: а) звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину; б) зменшення чи збільшення визначеного рішенням суду розміру аліментів; в) звільнення платника від сплати заборгованості за аліментами.
Згідно з частиною 3 ст. 82 КпШС суд був управі звільнити батьків від сплати аліментів, якщо діти перебували на повному утриманні держави або громадської організації. По суті аналогічні обставини (йдеться про утримання дитини на кошти держави, територіальної громади або юридичної особи) відтепер можуть бути враховані тільки як підстава для зменшення розміру аліментів (частина 2 ст. 192). Проте однією з примітних новел нового Сімейного кодексу є те, що віднині батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо особистий дохід дитини набагато
перевищує дохід кожного з них І повністю забезпечує її потреби (ст. 188 СК).
При застосуванні цього положення сімейного законодавства може постати ціла низка питань, пов'язаних зі встановленням критеріїв для визначення значного ("набагато") перевищення доходу дочки, сина над доходами кожного з батьків (як першої з сукупності двох необхідних ,умов) і ознак "повного" забезпечення потреб дитини за рахунок її власного майна (другої обов'язкової умови звільнення батьків від виконання аліментного обов'язку). Оскільки ж новий Сімейний кодекс ніяких орієнтирів для цього не передбачив, то доведеться вдатися до пошуку відповідних ознак у інших актах законодавства, переважно — через дослідження вміщених у них оцінних норм.
Приміром, через порівняння широко вживаних у Кримінальному кодексі України (далі — КК) оцінних категорій, що визначають ступінь тяжкості заподіяної злочином матеріальної шкоди (істотна шкода, тяжкі наслідки, значний, великий, особливо великий розмір шкоди тощо) та встановлення певної "шкали" їх градації, можна дійти висновку, що значимим з погляду кримінального закону є таке співвідношення у розмірі майнових наслідків протиправного діяння, котре принаймні у два, а частіше — приблизно у три рази (іноді — уп'ятеро, а в одному випадку — навіть удесятеро) перевищує певний базовий рівень, Е відправну величину, встановлену законодавцем.
З іншого боку, Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян визначає розміри встановлених у цьому правовому акті ставок податку на доходи фізичних осіб залежно від десятикратної різниці у номінальних доходах громадян, чиї майнові статки віднесені до об'єктів попереднього і наступного рівня оподаткування. Однак фіскальний характер зазначеного Декрету спонукає віддати перевагу при встановленні значимості різниці у рівні матеріального забезпечення найпоширенішому із використаних у КК критеріїв — тобто дворазовому або триразовому співвідношенню.
При цьому мусимо враховувати, що на відміну від податкового законодавства Кримінальний закон і узгоджена з ним процедура судочинства спрямовані (звісно ж, поряд з виконанням інших функцій) не тільки на запобігання заподіянню матеріальної шкоди, а й на її повне відшкодування — через пред'явлення і розгляд цивільного позову в кримінальній справі, зокрема. До того ж слушність пропонованого вибору опосередковано стверджується нижче-викладеними міркуваннями щодо визначення доходу, який уможливлює "повне забезпечення" потреб дитини.
З питанням про "повне забезпечення" розібратися дещо простіше, оскільки розмір належного, так би мовити, доходу дитини, безсумнівно, має значно (тобто, знову ж таки, принаймні у два-три рази) перевищувати розмір прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для відповідної категорії осіб, і гарантувати покриття додаткових витрат, що можуть бути зумовлені "особливими обставинами" — розвитком здібностей дитини, зокрема-
У цьому випадку порівняння з нормами Кримінального кодексу може придатися знову. Так, згідно з приміткою до ст. 202 КК сума, що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, кваліфікується як дохід у великому розмірі. Вбачається, що рівень особистих статків дитини, який забезпечував би їй річний дохід у 17000 гривень, ,або 1417 гривень на місяць, за умов сьогодення справді міг би вважатися таким, що гарантує "повне забезпечення її потреб", оскільки зазначена сума щомісячного доходу приблизно у три з половиною рази перевищує встановлений Законом "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік" і нині чинний розмір прожиткового мінімуму на дітей віком від 6 до 18 років (384 гривні).
Інакше кажучи, з урахуванням поправки на "особливі" та інші "істотні обставини", виходимо на те саме триразове співвідношення величин базового та шуканого доходів, яке дозволило зробити попередній висновок про співвідношення доходів кожного з батьків і особистого доходу дитини, що може слугувати однією з двох згаданих умов звільнення матері й батька від обов'язку утримувати дитину.
Таким чином, можна припустити, що для звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину потребуватиметься встановлення судом кожної з таких обставин:
1) особистий дохід дитини, що носить сталий характер (має стабільне за даних і гарантоване за звичайних умов господарювання джерело грошових надходжень), не менш ніж у три рази перевищує встановлений законодавством для осіб відповідної демографічної групи прожитковий мінімум, а також забезпечує покриття поточних (чи таких, до яких, виходячи із засад розумності та інтересів неповнолітнього, слід вдаватися у даному випадку) витрат на фізичний, інтелектуальний, духовний розвиток дитини та її лікування (за наявності хронічних хвороб);
2) відповідний зазначеним критеріям особистий дохід дитини не менш ніж у три рази перевищує звичайний дохід кожного з її батьків — тобто як матері, так і батька.
Дещо суперечлива (зважаючи на законодавче розмежування аліментного зобов'язання і обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дитину) пропозиція враховувати поточні чи передбачувані витрати, що зумовлені особливими потребами забезпечення індивідуального розвитку та здоров'я дитини, при встановленні факту існування визначених у ст. 188 СК умов звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину, пояснюється виключним характером розглядуваного заходу і необхідністю якомога надійнішого гарантування інтересів дитини.
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 3 18-24 січеня 2003 р.