Основні вимоги щодо змісту договору законодавцем визначені уст. 12 Закону та є обов'язковими для їх включення до тексту договору застави. Так, у договорі застави мають бути зазначені прізвище, ім'я та по батькові, місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк вико-- нання зобов'язання, опис предмета застави, а також будь-які інші умови, стосовно яких за заявою однієї з сторін повинна бути досягнута угода. Якщо при укладенні договору застави виникнуть певні сумніви стосовно фінансового стану когось із учасників договору, то за згодою сторін під час укладення договору може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави.
Щодо форми договору застави, він має укладатися у письмовій формі, а у певних випадках також і бути нотаріально засвідченим. Недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального засвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України. Нотаріальному засвідченню договір застави підлягає у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти. Договір застави нотаріально засвідчується на підставі відповідних право-установчих документів (ст. 13). Нотаріальне засвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням нерухомого майна, договору застави транспортних засобів та космічних об'єктів — за місцем реєстрації цих засобів та об'єктів. Нотаріально може бути засвідчено і договір застави за угодою сторін навіть, якщо цього не вимагає закон, але на цьому наполягає одна із сторін.
Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у разі, коли договір підлягає нотаріальному засвідченню — з моменту нотаріального засвідчення. Якщо предмет застави, відповідно до закону чи договору, повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає у момент його передачі. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору — то з моменту його укладення.
Проте, укладаючи договір застави, як забезпечення якогось зобов'язання за іншим договором, сторонам слід пам'ятати, що заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога, зокрема, така, що випливає з договору позики, купівлі-прода-жу, оренди, перевезення вантажу тощо. І застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання (ст. 3).
Спираючись на дане твердження, постановою арбітражного суду було відмовлено у позові закритому акціонерному товариству до науково-виробничого підприємства про примусове виконання зобов'язання за договором застави. Закрите акціонерне товариство, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, апелювало до того, що договір застави укладено та підписано належним чином та відповідно до вимог чинного законодавства України, і тому, відповідно до ст. 151 Цивільного кодексу Української РСР, науково-виробниче підприємство зобов'язане передати заставлене майно закритому акціонерному товариству. Так, відповідно до цієї ж статті, у силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. А згідно зі ст. З Закону заставою може бути забезпечена дійсна вимога, і застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. Тому суд відмовив у позові та аргументував своє рішення тим, що виконання зобов'язання за договором позики не може бути забезпечено заставою, оскільки товариством не вчинено відповідних дій, які б свідчили про виникнення зобов'язання за договором позики. Якщо забезпечене заставою зобов'язання ще не виникло, право застави також не виникає, незважаючи на укладення договору застави. Дана позиція арбітражного суду була підтримана судовою колегією Вищого арбітражного суду України із перегляду рішень, ухвал, постанов, якою вищезазначене рішення було залишено без змін.
Відповідно до ст. 28 Закону України "Про заставу", право застави припиняється із припиненням забезпеченого заставою зобов'язання; у разі знищення заставленого майна; у разі придбання заставо-держателем права власності на заставлене майно; у разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави.
У житті бувають випадки, коли кредитор з тих чи інших причин не бажає прийняти виконання, забезпечене заставою грошової вимоги. На цей випадок Законом передбачено, що відповідна сума вноситься заставодавцем на депозит державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса і, якщо внесена сума повністю покриває борг, то застава припиняється (ст. 29).
Першою підставою припинення права застави, яка визначена Законом, — є припинення зобов'язання, забезпеченого цією заставою. Відповідно до гл. 19 Цивільного кодексу РСР, зобов'язання припиняються належним вюон нанням зобов'язання; зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк яких настав або не зазначений чи визначений моментом витребування; збігом боржника і кредитора в одній особі; угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами; неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає; смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи.
Так, рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю до приватного підприємства та банку про визнання договору застави припиненим з огляду на те, що підприємством достроково повернуто кредит та відсотки за користування кредитними коштами.
Відповідно до матеріалів справи судом було встановлено, що внаслідок укладеного кредитного договору банком було відкрито підприємству кредитну лінію у національній валюті України та перераховано частину обумовлених договором кредитних коштів. На забезпечення їх повернення було укладено договір застави на відповідну частину кредитної лінії.
Підприємство достроково повернуло суми наданого кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, що підтверджується відповідними доказами, тобто зобов'язання за кредитним договором припинено виконанням,, проведеним належним • чином (ст. 216 Цивільного кодексу Української РСР). А відповідно до ст. 28 Закону, право застави припиняється із припиненням забезпеченого заставою зобов'язання. З огляду на це судовою колегією Вищого арбітражного суду України із перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни.
Нами розглянуто момент виникнення та припинення права застави. Не менш вагомим є момент виникнення у заставо-держателя права на звернення стягнення на заставлене майно. Відповідно до ст. 20 Закону, заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо при настанні терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане, якщо інше не передбачено законом чи договором. Тобто, за загальним правилом момент настання терміну виконання основного зобов'язання, яке забезпечене заставою і яке на цей момент не виконане, і є моментом, з якого застводержатель набуває права на звернення стягнення на заставлене майно.
При припиненні (реорганізації, ліквідації) юридичної особи заставодавця право звернення стягнення на заставлене майно виникає у заставодержателя незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. А при частковому виконанні боржником забезпеченого заставою зобов'язання застава зберігається у початковому обсязі.
Якщо предмет одного договору застави складають дві або більше речей (два чи більше прав), то за заставодержателем зберігається право вибору: звернути стягнення на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав). При зверненні заставодержателем стягнення на одну річ (право), він зберігає за собою право наступного стягнення на інші речі (права), що складають предмет застави.
У випадку, коли вимоги заставодержателя у повному обсязі задоволені третьою особою, то до неї переходить разом з правом вимоги забезпечена нею застава.
Звернути стягнення на заставлене майно можна за рішенням суду (господарського або третейського суду) чи на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Отже, сторони у договорі застави мають право самостійно визначити порядок переходу права власності на предмет застави до заставодержателя у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання. При незазначенні цього у договорі, реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду чи наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у порядку виконавчого провадження. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) та порядок здійснення виконавчого провадження визначаються Законом України від 21 квітня 1999 року за № 606-ХІУ "Про виконавче провадження".
Виконавчий лист чи наказ господарського суду заставодержатель зможе отримати після звернення з позовною заявою у передбаченому законодавством порядку до відповідного суду та задоволення судом його позовних вимог.
У випадку, якщо заставодавець (боржник) погодився з пропозицією заставодержателя (кредитора) про задоволення вимог за рахунок заставленого майна і це майно знаходиться у заставодержателя, то у останнього відсутні підстави для звернення з відповідним позовом до суду.
Окремо хотілося б звернути увагу на те, коли предметом застави є цілісний майновий комплекс державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності. Відповідно до Закону України від 29 листопада 2001 р. за № 2864-ІІІ "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків. Відповідно до статей 1 та 3 Закону "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", мораторій діє до прийняття закону про внесення змін до законів України '"Про виконавче провадження" та "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у якому буде передбачено вдосконалення механізму примусової реалізації майна підприємств. Згідно зі ст. 2 мораторій поширюється, зокрема, на звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою. Вичерпний перелік таких рішень визначено ст. З Закону "Про виконавче провадження". Отже, на даний час мораторій поширюється на усі випадки звернення стягнення на майно підприємств, зазначених у ст. 1 Закону "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", за рішеннями, ухвалами та постановами господарських судів.
За загальними правилами реалізація заставленого майна провадиться державним виконавцем через спеціалізовані організації з аукціонів (публічних торгів), якщо Лише не передбачено договором, а державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, — виключно з аукціонів (публічних торгів).
Порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна визначено постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997р. за № 1448 (далі — Постанова).
Після отримання виконавчих документів організатор аукціону здійснює підготовку до збирання необхідних матеріалів з реалізації майна, визначає початкову вартість реалізації, готує і публікує інформацію про майно, що підлягає реалізації. Термін підготовки до аукціону не повинен перевищувати двох місяців від дати отримання організатором аукціону виконавчих документів.
Початкова вартість реалізації майна визначається, виходячи з оцінки майна (оцінка майна державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, здійснюється відповідно до Методики оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р; за № 1554).
У випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, останній має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника у порядку черговості, передбаченої законодавством України. А якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума, яка перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставо-держателя, різниця повертається заставодавцю.
Заставодавець має право у будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання. А якщо заставодавцем є третя особа, яка надала у заставу належне їй майно, то у разі невиконання забезпеченого заставою зобов'язання перед зас гаводержателем вона має право виконати зобов'язання з метою запобігання зверненню стягнення на предмет застави.
По материалам газеты "Юридичний вісник України" №45 листопад 2002 р.