Положення, що визначають правове становище юридичної особи, посідають особливе місце у системі норм цивільного права. Причина такої підвищеної уваги з боку цієї галузі до зазначеного різновиду суб'єктів цивільних правовідносин криється у тому, що на відміну від фізичної особи, тобто індивіда, людини, котра в силу своєї природи від народження (а у деяких випадках інтереси дитини охороняються навіть від моменту її зачаття) наділена певною сукупністю прав, що забезпечують її природне існування та соціальне буття, юридична особа первісне є витвором права. Вона постає одночасно і як окремий елемент, і як продукт соціальної (причому особливої її форми — правової) реальності.
Внаслідок наявності у людини, так би мовити, "від початку", певних природних прав, що не можуть бути ані відчужені, ані скасовані, фізична особа не потребує наділення її правоздатністю, оскільки вона (людина) як така вже є суб'єктом права і має здатність бути носієм цивільних прав і обов'язків як свою іманентну властивість. Однак такий стан, у свою чергу, зумовлює необхідність регламентації процесу набуття фізичною особою дієздатності, оскільки остання (будучи здатністю особи своїми діями набувати і самостійно здійснювати цивільні права, виконувати обов'язки та нести відповідальність у разі їх невиконання) пов'язана зі здатністю індивіда усвідомлювати свої дії та керувати ними. Адже у людини означена здатність виникає з часом, у зв'язку із досягненням необхідного рівня фізичного і психічного розвитку, набуттям певного життєвого досвіду. Надалі спроможність до адекватного мислення і волевиявлення, що характеризує кожного дієздатного суб'єкта, залежить переважно від стану психічного здоров'я фізичної особи.
Тільки у визначених законом випадках може йтися не про набуття, а власне про надання фізичній особі повної цивільної дієздатності у особливому порядку. Наприклад, ст. 35 нового Цивільного кодексу (далі — ЦК) України (тут мова про текст нового ЦК, що був прийнятий у третьому читанні Верховною Радою України 29.11.2001 р. і згодом повернутий Президентом з пропозиціями для повторного розгляду парламентом) встановлює, що повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Крім того, згідно зі ст. 11 чинного ЦК УРСР 1963 року у випадках, коли законом дозволяється одружуватися до досягнення вісімнадцятирічного віку, громадянин, який не досяг зазначеного віку, набуває дієздатності у повному обсязі з моменту одруження. Аналогічне правило викладене й у ч. З ст. 34 нового ЦК України.
На відміну від фізичної особи, юридична особа не має жодних "природних прав". Вона не існує "від природи", а є цілком штучною (у розумінні її конструювання переважно на розсуд законодавця, на підставі правових приписів) організацією, побудованою на сприйнятих правом і формалізованих у нормах законодавства засадах практичної доцільності. Цьому висновку відповідає і формулювання, наведене у ст. 80 нового ЦК, який визначає юридичною особою створену і зареєстровану у встановленому законом порядку організацію, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. .
Однак, наведене формулювання не означає, що перспективне цивільне законодавство відмовляється від орієнтації на закріплені у ст. 23 чинного ЦК УРСР ознаки юридичної особи, які мають знайти своє більш повне розкриття у загальних положеннях про юридичну особу, та у правилах, що регламентують створення і діяльність юридичних осіб окремих організаційно-правових форм. Тому справедливим залишається твердження про те, що більшою чи меншою мірою, але визначальною для усіх юридичних осіб залишається сукупність таких рис: майнова відокремленість, організаційна єдність, самостійна відповідальність за своїми зобов'язаннями, виступ у цивільному обороті від свого імені. Взяті разом, ці ознаки і уможливлюють самостійну участь юридичної особи у цивільному обороті як окремого суб'єкта права (носія прав і обов'язків) та обумовлюють надання організації відповідного обсягу правоздатності й дієздатності.
Слід зазначити, що не всі ознаки юридичної особи є "рівноцінними". Точніше, лише деякі з них є справді визначальними, такими, що абсолютно необхідні для виконання організацією функцій учасника цивільного обороту: йдеться про майнову відокремленість і організаційну єдність. Решта ознак юридичної особи, вочевидь, є похідними від названих.
Превалювання певних ознак, що відрізняють юридичну особу, пояснюється тим, що предметом правового регулювання у сфері цивільного обороту є насамперед майнові відносини (товарно-грошові й відносини власності). Тому зрозуміло, що організація, пер-вісно створювана для обслуговування потреб майнового обороту, повинна мати певний матеріальний базис, який, з одного боку, надав би їй такого собі первинного поштовху і забезпечив сталу життєдіяльність, а з іншого — гарантував би задоволення майнових інтересів можливих кредиторів цього суб'єкта.
Як справедливо зазначає А. Довгерт, "є лише один спосіб виникнення юридичній осіб. Це — відокремлення майна, яке може відбуватися як разом з об'єднанням осіб, так і без такого" (Кодифікація приватного (цивільного) права України. - К,, 2000. - С. 132.). Тільки наявність у правоздатної організації власного, відокремленого від інших учасників цивільних правовідносин (у тому числі — від засновників або учасників), майна створює необхідні умови для реалізації такого важливішого елемента дієздатності юридичної особи, як її деліктоздатність, тобто здатність самостійно відповідати за своїми зобов'язаннями.
Водночас, брати так само самостійну участь у цивільних правовідносинах може лише особа, спроможна до зрілого, адекватного приписам права і конкретним обставинам волевиявлення. Тому з метою формування і виявлення волі юридичної особи у її структурі утворюються відповідні органи (котрі діють на підставі закону, а також згідно з положеннями установчих документів або інших локальних актів даної організації), формуються інші структурні елементи, які разом становлять організаційну єдність юридичної особи.
Варто наголосити, що вказану організаційну єдність зумовлює не тільки певна структура і наявність у юридичної особи засобів вираження власної волі, а й її здатність бути носієм власного (приватного) інтересу. Ці два чинники, разом із структурними характеристиками організації, в основному і визначають організаційну єдність юридичної особи. Саме через здатність до волевиявлення та завдяки наявності власного майна юридична особа може виступати у цивільному обороті від свого імені.
Підсумовуючи сказане, наведу слова знаного правознавця минулого століття Б. Чере-пахіна: "Основним завданням інституту юридичної особи є створення суб'єкта прав і обов'язків, який існує і діє незалежно від зміни (часткової чи навіть повної) його людського субстрату. В цьому важлива властивість юридичної особи. Чим далі просунувся процес виокремлення юридичної особи та її майна від людей з їх особистим майном, що входять до неї, тим досконаліша юридична особа, тим більш сталим є її служіння поставленим перед нею ціллм" (Б. Б. Черепахин. Труди по гражданскому праву // Волеобразование й волеизьявление юридического лица. - М.: Статут, 2001. - С. 300.). Убачається, що в цих словах вченого особливо виразно позначено першорядну значущість ознак майнової відокремленості та вольового компонента організаційної єдності юридичної особи (останнє — через наголос на принциповій незалежності існування даного суб'єкта, права від його людського субстрату).
Отже, юридична особа функціонує виключно в рамках суспільного — правового, господарського тощо — життя. Цивільне право конструює правоздатну організацію, визначаючи правила, за якими утворюються внутрішні і зовнішні зв'язки юридичної особи як певної структури, що створюється і припиняється виключно у встановленому законодавством порядку, а функціонує — у передбачених законом організаційно-правових формах. З метою забезпечення виконання властивих їй функцій юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і цивільною дієздатністю.
Як зазначалося вище, матеріальним підґрунтям визнання за організацією право-суб'єктності у сфері цивільного обороту є відокремлене від інших учасників цивільного обороту і у певний спосіб (на тому чи іншому речовому праві) закріплене за юридичною особою майно, яке, поряд з його використанням для забезпечення господарських функцій, становить також (а у правовому сенсі — насамперед) певне матеріальне забезпечення, необхідне для задоволення можливих вимог кредиторів.
Не випадково норми нового ЦК України (статті 144 і 155) визначають статутний капітал відповідних підприємницьких товариств як мінімальний розмір майна товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) та акціонерного товариства (АТ), який гарантує інтереси їх кредиторів. Водночас, згідно з положеннями нового ЦК, вартість чистих активів, належних товариству, всякчас (точніше, на закінчення кожного чергового фінансового року) не має бути меншою за задекларований розмір статутного капіталу і за всіх умов не може бути меншою за мінімальний розмір статутного капіталу, встановленого законом для господарського товариства певного виду. У протилежному випадку або товариство повинно оголосити про зменшення статутного капіталу, або ж, якщо не додержано законодавчих вимог щодо вартості наявних активів, воно підлягає ліквідації.
Про спрямованість майнової відокремленості юридичної особи (у контексті участі останньої у цивільних правовідносинах) передовсім на створення майнових гарантій захисту інтересів кредиторів, свідчить і те, що згідно з новим ЦК зменшення статутного капіталу ТОВ або АТ допускається тільки після повідомлення про це у порядку, встановленому законом, усіх кредиторів товариства. У цьому разі кредитори матимуть право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування заподіяних їм збитків.
Століття тому російський цивіліст Д. Мейєр відзначав те першочергове значення, що має для юридичної особи наявність власної майнової бази. Зокрема, зазначений правознавець наголошував на тому, що правоздатна організація за своєю суттю є таким суб'єктом права, який може припинитися через повне випадіння майна, оскільки тоді вона позбудеться всякої реальної опори своеї діяльності (Д. Мейєр. Русское гражданское рраво. — М., 2000. — С. 153.). На жаль, питання про те, чи сприйняли українські законодавці цю думку вченого під час ухвалення законів, що регулюють створення і діяльність юридичних осіб у нашій державі, залишається риторичним, тому що системні у площині діяльності юридичних осіб Закони "Про підприємства в Україні" й "Про господарські товариства" (далі — Закон про ГГ) не пов'язують можливість подальшої (після проведення їх державної реєстрації) участі відповідних організацій — суб'єктів шдирисмництва з дотриманням певних вимог щодо матеріального забезпечення їх діяльності.
Результат такої неуважності законодавця до .Ключового питання організації господарського життя може бути вельми плачевним — адже дійсний майновий стан боржника (переважно — юридичної особи) стає відомим його кредиторам тільки тоді, коли у пресі вже з'явилося повідомлення про порушення господарським судом справи про банкрутство. ;
Таким чином, доводиться констатувати, що наразі чинне законодавство не містить норм, подібних за своїм змістом до тих положень нового ЦК, про які йшлося вище. Як наслідок, господарське товариство, щодо якого не встановлено особливих вимог до підтримання ліквідності у зв'язку з проваджуваною ним діяльністю, насправді може виявишся таким собі фантомом, оскільки заміспг майна, на яке може бути звернене стягнення кредиторів, матиме лише рядок про сплату статутного фонду у балансі. Та й цього може не бути.
Справа в тому, що ст. 52 Закону про ГТ визначає лише те, що до моменту реєстрації ТОВ кожен з його учасників зобов'язаний внести до статутного фонду товариства не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. І тут виникає невирішене поки що питання про наступний після державної реєстрації контроль за повним внесенням учасниками їх вкладів. Так само і в АТ до дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30 відсотків, або — у закритих АТ — не менше 50 відсотків номінальної вартості акцій (статті 30 , 31 Закону про ГТ).
Для повної сплати вартості акцій чи внесення мпіадіи якщо інше не передбачене установчими документами товариства, Закон про ГТ відводить цілий рік, упродовж якого господарське товариство цілком легальне може діяти, не забезпечивши хоча б на певний момент тих самих встановлених законом мінімальних гарантій задоволення можливих вимог кредиторів.
Особливо небезпечним є становище кредиторів тих суб'єктів підприємництва, щодо яких законодавство не встановлює вимог до обов'язкового оприлюднення їх фінансової звітності. Головним чином йдеться про найпоширеніший вид господарських товариств, якими є ТОВ й інформація про справжній майновий стан котрих найчастіше є повністю закритою для їх договірних контрагентів.
На захист законних інтересів кредиторів має бути спрямований і встановлений законом порядок збільшення статутного капіталу товариства. Приміром, відповідно до ст. 144 нового ЦК, збільшення статутного капіталу ТОВ допускається тільки після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. У зазначений спосіб унеможливлюється фіктивне збільшення статутного капіталу з метою введення кредиторів в оману щодо дійсних розмірів активів товариства, якими гарантуються задоволення вимог до цього боржника. Схоже правило у чинному Законі про ГТ викладено тільки у ст. 38 і стосується виключно АТ, яке має право збільшувати статутний фонд лише тоді, коли всі раніше випущені ним акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної.
Таким чином, майнова відокремленість є головною конститутивною ознакою юридичної особи. При цьому значимість цієї риси значною мірою визначається закріпленою за майновим комплексом (активами) юридичної особи (передовсім — за статутним фондом) правовою функцією гарантування можливих вимог кредиторів. Тому чинне законодавство потребує запровадження правових норм, котрі б містили імперативні приписи щодо обов'язкової наявності в юридичної особи визначеного у законі мінімального обсягу активів упродовж усього періоду її існування.