Згідно з роз'ясненням Вищого господарського суду № 02-5/35 від 26.01.2000 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням недійсними актів державних чи інших органів" (п. 2) підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації — позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Оскільки у даному випадку правомірність рішення ДПІ, прийнятого за результатами податкової перевірки, не оспорюється, а також не виникає сумнівів у правильності нарахованих сум, то звертатися з позовом про визнання недійсним цього документа немає підстав.
Стаття 83 Господарського процесуального кодексу дійсно надає господарському суду право при прийнятті судового рішення (п. 3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання. Додатково Вищий господарський суд у своєму роз'ясненні № 02-5/289 від 18.09.1997 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (п. 3.9.2) звертає увагу судів, що зменшення розміру неустойки на і підставі ст. 205 ЦК, що підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, необхідно об'єктивно оцінювати. Тобто вирішувати, чи є даний випадок винятковим, а також виходити з інтересів сторін, що заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення договору тощо. На думку ВГСУ, необхідно також мати на увазі, що ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу не вміщує посилання на майновий стан сторін як на підставу зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню зі сторони, винної у порушенні зобов'язань.
Однак при вирішенні питання про стягнення податкового боргу необхідно пам'ятати, що норми Цивільного кодексу не застосовуються до податкових правовідносин. Регулює зазначені відносини Закон "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року. За даним нормативним актом зменшення сум податкових платежів, а також фінансових санкцій не передбачено (-окрім випадку податкового компромісу, що може укладатись у зв'язку з нечіткістю спеціального законодавства). Щодо погашення податкового боргу державних підприємств (ст. 11, п. 11.1 Закону), то у разі, коли такий платник податків не погашає суму податкового боргу у строки, встановлені названим Законом, податковий орган здійснює заходи щодо продажу його активів, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує здійснення основної діяльності. Якщо сума коштів, отримана від такого продажу, не покриває суму боргу та витрат, пов'язаних з продажем активів, податковий орган зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, який здійснює управління таким платником податків, з пропозицією щодо прийняття рішення про продаж частини акцій корпоратизова-ного підприємства за кошти або під зобов'язання щодо погашення його боргу протягом поточного бюджетного року.
Відповідно до ст. 1 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати, є боржником у розумінні цього правового акта. А п. 2 ст. 6 цього Закону надає і боржнику, і кредиторам право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство. З дня порушення провадження у справі про банкрутство господарським судом встановлюється мораторій на задоволення вимог за зобов'язаннями всіх кредиторів, а також застосування будь-яких заходів, спрямованих на забезпечення примусового виконання таких вимог. Черговість задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, визначає ст. 31 зазначеного Закону.
Сторінку підготувала Тетяна НІКОЛАЄВА.
По материалам газеты "Юридичний вісник України" №
39-40 жовтень 2002 р.