ЦИВІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ

(до питання про вибір організаційно-правової форми юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності)

Продовжуючи розмову про особливості окремих організаційно-правових форм юридичних осіб — суб'єктів господарювання (далі — підприємницькі товариства) ще раз приділимо увагу такому Тх різновиду, як товариства з додатковою відповідальністю (далі — ТДВ). І справа тут не у питомій вазі товариств названого виду у загальній масі реально функціонуючих господарських товариств (навпаки — форма ТДВ зустрічається порівняно нечасто), а в тому, що ТДВ увібрало в себе характерні ознаки товариств (організацій, побудованих на засадах членства, за корпоративним принципом) обох існуючих типів — об'єднань капіталу і об'єднань осіб.

Зазначене спричинює поєднання у характеристиках режиму відповідальності ТДВ і його учасників елементів, властивих правовому становищу акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю (далі — АТ і ТОВ відповідно), з одного боку, повних та командит-них товариств — з іншого. Значною мірою подібними до організаційної форми ТДВ є й виробничі кооперативи.

Сукупність окреслених чинників і обумовлюють підвищений інтерес до ТДВ як своєрідного взірця, в якому певною мірою представлено окремі складові всього спектру підприємницьких товариств.

Отже, учасники товариства з додатковою відповідальністю, на відміну від акціонерів АТ І учасників ТОВ, насправді несуть обмежену відповідальність (своїм власним майном) за боргами створеної за ЇХ участю юридичної особи. Відповідальність ця є субсидіарною, що передбачає необхідність достовірного встановлення факту неплатоспроможності ТДВ у передбаченому законом порядку. На додачу, згідно з положеннями статей 120,і 129 проекту нового Цивільного кодексу України (далі — ЦК) ті учасники ТДВ (як і учасники ТОВ), які не повністю внесли свій вклад, нестимуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства у межах вартості невнесеної ними частини вкладу. Однак це лише перспектива — наразі чинне законодавство не містить зазначеного правила про солідарну відповідальність осіб, які не повністю виконали свій майновий корпоративний обов'язок перед товариством, ані щодо учасників ТДВ і ТОВ, ані щодо акціонерів АТ.

Коли ми говоримо про відповідальність учасників ТДВ за боргами останнього, важливим е те, що Закон "Про господарські товариства" (далі — Закон про ГТ) дозволяє встановлювати в установчих документах товариств цього типу граничний розмір відповідальності його учасників. У зазначений спосіб недобросовісні засновники отримують можливість частково вихолостити специфічний зміст організаційно-правової форми товариства з додатковою відповідальністю. Адже коли передбачена установчим договором і статутом товариства гранична межа "додаткової" відповідальності всіх учасників буде дорівнювати розміру найменшої з часток, які складають статутний фонд ТДВ, збільшеної у відповідному кратному вимірі, таке становище з формально-юридичного погляду не буде суперечити закону. Проте майновий ризик впливовіших учасників, які мають найбільш вагомі частки, буде мінімізований.

Звичайно, подібний стан речей ніяк не сприятиме захисту інтересів кредиторів ТДВ. Між тим саме з метою більш надійного забезпечення майнових вимог третіх осіб у законодавстві і передбачено створення розглядуваної організаційно-правової форми. Тож потенційним кредиторам товариства слід пересвідчуватися, чи не вдалися до вищезмальова-них (проте дозволених законодавством) хитрощів учасники ТДВ.

Більш сприятливий для кредиторів порядок притягнення учасників ТДВ до відповідальності (за боргами товариства) запроваджений у ст. 129 проекту нового ЦК, згідно з яким учасники товариства зазначеного типу несуть субсиді-арну відповідальність за зобов'язаннями ТДВ своїм майном в однаковому для всіх розмірі, кратному до вартості внесених ними вкладів, який визначається установчими документами товариства. До цього бажано ще було б додати, що кратність передбачає зіставлення розмірів майнових внесків з цілими, неділе-ними величинами — 2, 3 і таке інше — без застосування десятинного дробу.

"Зворотна" відповідальність — де-юре і де-факто

Цивільно-правова відповідальність АТ і ТОВ будується на класичних засадах розмежування відповідальності цих юридичних осіб і їх засновників (учасників) за власними зобов'язаннями. Як зазначалося у попередніх матеріалах, принцип самостійної відповідальності кожного із указаних суб'єктів не зазнає змін і у випадку стягнення з учасників товариства їх заборгованості за майновими зобов'язаннями, що випливають з корпоративних відносин, при здійсненні ліквідаційних процедур, У тому числі при банкрутстві товариства, коли йдеться про стягнення на користь товариства заборгованості учасника, яка склалася внаслідок неповної оплати акцій або через невнесення частини вкладу.

Однак .всупереч вжитим у законодавстві формулюванням таких же однозначних висновків не можна дійти у разі, коли ми простежуємо порущену проблему в її дзеркальному відображенні — як питання про відповідальність товариства, тобто юридичне^ особи, за боргами йогр учасників.

На перший погляд, ТОВ та ТДВ, як І АТ, начебто не несуть ніякої відповідальності за боргами своїх учасників. Однак фактично це не виключає суттєвих негативних наслідків, які може спричинити для ТОВ і ТДВ притягнення до майнової відповідальності когось з його учасників. При цьому йтиметься навіть не про звернення стягнення на визначений за номінальною вартістю внесок особи, а про виділення на користь особистих кредиторів учасника частки з усього майна товариства, пропорційної вкладу учасника до статутного фонду.

Згідно зі ст. 57 Закону про ГТ звернення стягнення на частку учасника ТОВ за його власними зобов'язаннями при недостатності у нього іншого майна для погашення своїх особистих боргів здійснюється через виділення частки учасника-боржни-ка у порядку, передбаченому ст. 55 цього Закону. Тобто як і при відмові правонаступників вибулого учасника від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю чи відмові ТОВ у прийнятті до нього відповідного правонаступника (спадкоємця), для задоволення вимог особистих кредиторів учасника виділяється у грошовій або натуральній формі частка майна товариства, яка "належала" учаснику-боржнику. У цьому випадку відповідно зменшується і розмір статутного фонду товариства

Безумовно, таке вирішення питання особистої заборгованості учасника боляче зачіпає товариство, оскільки в дійсності воно як самостійна юридична особа втрачає своє власне майно (якщо тільки не йдеться про звернення стягнення на майно учасника, передане товариству у тимчасове користування), належне даному ТОВ (ТДВ) на праві власності. Внаслідок виділення частки одного із засновників, чий номінальний внесок, не виключено, становив лише мізерну суму, і який не брав ніякої участі в організації господарської діяльності товариства, товариство може позбутися значної частини майна, напрацьованого зусиллями менеджменту, трудового колективу тощо. Такий виділ може обернутися повним розвалом підприємства і призвести до його банкрутства.

Врешті, фактичне спрямування стягнення на майно юридичної особи (нехай і у частці, на яку учасник має зобов'язальне право вимоги) безпосередньо зачіпає інтереси кредиторів самого товариства, які сподівалися на певне майнове-забезпечення його підприємницької діяльності (звідси — і виконання зобов'язань), проте зненацька обманулися у своїх сподіваннях, тому що через виділення частки одного з учасників рівень цього забезпечення (обсяг ліквідних активів товариства) суттєво зменшується.

Товариство мас "жити"

Отже, виникає потреба поширити на випадки виділення частки з майна товариства для звернення на неї стягнення за особистими боргами учасника того виваженого підходу, що у загальних рисах відображений у пункті 9 Правових позицій від 01.12.1997 р., висловлених судовою колегією ^цивільних справах Верховного Суду України (далі — ВСУ) у зв'язку з аналізом причин перегляду судових рішень у цивільних справах у <1996 році. У цьому документі ВСУ зазначив, що при вирішенні.вимог про присудження частки в натуральній формі* при виході або виключенні з товариства суд має враховувати інтереси як засновника чи учасника товариства, так і самого товариства, яке не може бути позбавлене засобів виробництва, необхідних для продовження його діяльності.

Убачається, що судам належить чинити так само і у випадках виділу частки одного з учасників на інших передбачених законом підставах. За будь-яких умов внаслідок майнових труднощів окремого учасника товариство не повинно позбутися тих засобів, відсутність яких призведе до зупинки господарської діяльності та унеможливить задоволення за рахунок майна товариства вимог його власних кредиторів.

Водночас означену проблему складно вирішити якось однозначно. Справа у тому, що організаційно-правова форма ТОВ (ТДВ) приваблива для тих потенційних засновників, які воліють створювати юридичну особу на певних особисто-довірчих засадах, виходячи, зокрема, з оцінки персональних, морально-ділових якостей інших учасників, характеру попередніх взаємин між ними та, можливо, з урахуванням тільки їм відомої інформації про майновий стан одне одного. Саме ця особливість ТОВ уможливлює виключення учасників з товариства зазначеного типу, добровільний вихід учасників з виплатою їм вартості частки у майні ТОВ, і, як логічне завершення наведеного ланцюжка, виділення належної учасникові товариства частки з метою звернення на неї стягнення за вимогами кредиторів учасника-боржника. Недарма відомий російський правознавець Є. Суханов відзначає, що "можливість виключення учасника з товариства з обмеженою відповідальністю також свідчить про збереження ним рис, притаманних об'єднанням осіб, а не капіталів, і у певному сенсі дозволяє говорити про його "змішану" природу" (Гражданское право: В 2 т. Том І. М.: Издательство БЕК, 2000. С. 228).

Відстрочення. Мораторій

Звернення стягнення на частку учасника в майні товариства у більшості випадків здатне спричинити: а) дезорганізацію господарської діяльності суб'єкта підприємництва; б) невиконання ТОВ (ТДВ) своїх договірних зобов'язань; в) зменшення статутного фонду товариства.

Відповідно до ст. 56 Закону про ГТ рішення ТОВ про зменшення статутного фонду набирає чинності не раніш як через 3 місяці після державної реєстрації змін в установчих документах і публікації про це у встановленому порядку. Напевно, зазначений строк встановлений не заради проформи, а в інтересах захисту прав кредиторів товариства, яким потрібен деякий час щоб вжити відповідних "захисних" заходів, зокрема, ініціювати порушення справи про банкрутство боржника — господарського товариства, яке незабаром може позбутися значної частки активів і стане вочевидь неспроможним погасити свої боргові зобов'язання. Це особливо важливо, оскільки згідно зі ст. 11 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство господарський суд вводить мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Упродовж дії зазначеного мораторію забороняється проводити стягнення на підставі виконавчих документів. Таким чином буде забезпечено справедливий розподіл активів товариства у ході ліквідаційної процедури. При цьому кредитор учасника ТОВ, який має на руках ухвалу суду, що санкціонує звернення стягнення на частку учасдика-боржника у майні ТОВ, має бути визнаний кредитором товариства у справі про банкрутство.

Відкладання виконавчих дій

Тож за збалансованого врегулювання питання про виділ частки майна товариства Для звернення на неї стягнення за боргами учасника, виконання відповідного рішення (ухвали) суду має бути відкладене до того часу, коли товариство владнає свої відносини з контрагентами, які повинні мати першочергове право на отримання задоволення з майна ТОВ. Принаймні саме товариство може спробувати оскаржити винесену в порядку ст. 33 Закону "Про виконавче провадження", ст. 351 ЦПК та ст. 121 ГПК України ухва/іу про зміну спо-вйбу та порядку виконання рішенЯяЧ вимагати від' кладання провадження виконавчих дій (частина 1 ст. 32 Закону "Про виконавче провадження").

Практична значимість вищезгаданої ст. 56 Закону про ГТ полягає у тому, що її використання дає товариству підставу клопотатися про відкладення виконання ухвали суду щодо виділення належної боржнику частки з метою звернення на неї стягнення до набрання чинності рішенням ТОВ про зменшення статутного фонду. Вважаю, що ^ метою обгрунтування такого клопотання допустиме, в порядку аналогії, звернення до ст. 54 Закону про ГТ, згідно з якою при виході з ТОВ учаснику виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Зазначена виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому учасник вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Заперечення викладеної позиції буде означати, що особистим кредиторам учасника-боржника надаватиметься необгрунтована перевага перед кредиторами товариства, для яких відомості щодо майнового стану (розмірів статутного фонду юридичної особи, зокрема) їх контрагента є істотною обставиною для вирішення питання про встановлення, зміну чи припинення договірних відносин.

Отже, якщо припустити, що існування норми про звернення стягнення на частку в майні товариства, яка припадає на учасника, пов'язана з правом добровільного виходу з ТОВ і виділення частки у його майні на вимогу учасника, тоді примусовий виділ цієї частки і звернення на неї стягнення можуть бути відстрочені на строк до 12 місяців з дати затвердження звіту за рік, в якому судом було встановлено наявність підстав для звернення стягнення на майно боржника і виділу з цією метою його частки у господарському товаристві.

Проте наведені міркування не поширюються на ті випадки, коли: а) згідно з чинним законодавством суд зобов'язаний допустити негайне виконання винесеного ним рішення; б) відповідний учасник контролює діяльність товариства (в тому числі у силу переважної участі в статутному капіталі) і може використовувати юридичну особу як "ширму" для уникнення майнової відповідальності; в) активи ТОВ (ТДВ), що мають залишитися після проведення передбаченого ухвалою суду виділу частки, яка припадає на учасника, достатні для погашення поточних зобов'язань товариства перед його кредиторами, що не є пов'язаними з ТОВ (ТДВ) чи учасником-боржником особами.

Володимир ПРИМАК (Далі буде)

По материалам газеты "Юридичний вісник України"